Мені гадалка намалювала
Що, зозулко, цікаво? господиня затишного будинку кинула в мене пронзальний погляд, не припиняючи розкладати карти на столі.
Я, прилипла від страху до стільця, кивнула і обережно глянула в темні, як ніч, очі старенької.
Яка ж ти схожа на Нюру! Небесне Царство їй! зітхнула вона і схрестилася. На її губах зявилася мяка, майже ностальгічна усмішка. Так, бабуся твоя була видна! Висока, статна, шия й груди царські, немов лебеді. А розум її справжня скарбниця! Жаль, лише чотири класи закінчила війна завадивала, а то далеко б підила, повір.
Згадавши щось своє, бабуся Ганна замовкнула, а потім різко підскочила і знову заговорила:
Яка ж була дівчина в роті гостра! Бабки її боялися, бо вважали її злим духом. Усе, про благоверних своїх переживали! зірвалася вона з іронією. І зрозуміло: Нюра, хоч і була заміжньою, але як тільки вистрілила своїми очима в когось чоловік зникав! А вона, розумна, ще й в лице сміялася! А дід твій, навпаки, був вірний і кохав її. А погляди на хлопців лише гра, усміхнулася добродушно Ганна.
Баба Олена, а ви дружили з моєю бабусею? не втримавшись, я запитала.
Ой, мила, ми з нею, мов нитка з голкою завжди разом. А як ми в молодості пустували! підморгнула старечка, її очі засяяли золотими вогниками. А вірити хочеш, хто мене навчив? прищурила вона.
Мої брови піднялися:
Не можу повірити, це баба Нюра?! зраділа я.
Вона найкраща! важливо підтвердила старенька.
І що ж в цих розфарбованих листах на перший погляд? провела пальцями по розкиданих картах. А Нюра лише погляне і все зрозуміє! Точно скаже, що було і що буде з людиною. Ось так, онучко! додала вона урочисто. Поступово й я переймала у подруги цю мудру науку.
Ой, пані, а чи правда все це? не стримавшись, я розсміялася, глянувши на кумедні, мов роги, сиві пасма, що вирвалися з під хустки.
Не смійся, дівчино! знизила голос ворожка, прикутивши мене поглядом, наче їжаком.
Холодок проскочив по спині, наче рись:
Бабо Олено, пробач, я ж лише жартувала! жалостиво підняла на бабу невинні оченята.
Ох, Фомо невіру! бурмотнула вона вже не так грізно.
Гаразд, прощаю! Ти ще молода, що від мене брати? додала вона примирливо. Але запамятай мої слова: не обїдеш свого зятка конем!
Бабо Олено, а чи є у мене зять? я вгадала гадалку питанням.
Ого! Хочеш подивитись у майбутнє, красуне? усміхнулася бабуся всім зморшками. У нас, старих фей, усе можливо! з радістю схопила нову колоду карт. Можливо, колинебудь згадатимеш мене, стару, і вже не будеш так дурно жартувати, промовляла баба Ганна, розкладаючи на скатерті важливих королів, букетних дам, вусатих у берете вальти.
Ой, Ірка, глянь, дорога випала! І ще далека. Чи підете ви кудись зі своїми? дивувалася старечка. А женихи у тебе будуть. У цьому я нічого не сумніваю! пробурмотала під ніс. Вже зараз твої очі як два блюдця, а мордочка теж нічого, трохи розмазана. Та це все порожнє! Кавалери ті твоє серце не торкнуться. А ось цього, вона вказала пальцем на червоного короля, полюбиш! Тільки нещасний він буде. Ох, краще з ним не звязуйся, інакше плакатимеш гірко! зітхнула і сумно похитала головою. Чи зможеш ти, кохана дурниця, зупинити коханих? безнадійно махнула рукою.
Але, розклавши ще пару карт, вона розвеселілася:
А ось цей, другий, хрестовий, буде порядний! І з ним, повір бабці, у тебе все буде сладко, засвітлася вона. Тільки ще не скоро, моя зоряна! ніжно погладила мої русі кудряві, і ми обидві розсміялися, задоволені.
***
Бабу Олену я часто відвідувала. Свою рідну бабусю я ніколи не бачила вона давно залишила цей світ, а баба Ганна жила одна і дуже любила мене, онучку кращої подруги. Я це відчувала, хоча інколи душа тряслася від страху, коли в неї був поганий настрій.
Гадалка баба Олена була знаною. Люди приїжджали до неї з усіх околиць. Гроші вона не брала, та гостинці не відмовляла. Ось і зараз ми з нею пили чай і зїдали пиріг з яйцями й кропом, обіцяючи, що «не обіджеш, лише на мить».
Бабо Олено, а чи зможу я передбачати долю? запитала я обережно, ковтаючи ще один шматок пирога.
Старенька виглядала збитою. Вона навіть перестала жувати і глянула на мене чорними, наче смолою, очима. Я витримала її страшний погляд, і, здається, це спрацювало баба Ганна трохи підвеселілася.
Та-аа У тебе це може вийти промовила задумливо. Добре, прийди завтра, якщо не передумаєш! додала суворо. Буду вчити.
***
Час летить, мов легкокрилий голуб, у невідому даль. Здається, ще вчора я ганялась із ровесниками по лужках, стрибала скакалкою, запускала паперових зозуль, а сьогодні ми з друзями вже завершили сьомий клас, відпрацювали практику і літо обіймало нас своїм жаром. О, яке чудо літо! Пляжуємо, засмагаємо!
З табелем у руках я мчала додому, хочеться похвалитися, що закінчила рік майже на всі пятірки! Але, переступивши поріг, побачила сльозливе обличчя мами. У руках вона тримала роздруковане листування. «Ага, лист від тітки Неллі», зрозуміла я. «Знову кличе до себе», проблинула думка.
Тато був категорично проти.
Гануло, чи нам тут погано?! Свій дім, курки, гуски, корова Річка біля дому! з гіркотою доводив він.
Наші дівчатка не бачили цвітучих яблони, не смакували вишні, не втискували носи в кавуни!.. тихо говорила мама. Кольо, я так хочу на Україну! благально глянули на батька золотисто-карі очі.
Так, яка це страшна сила жіночі сльози! А можливо, тато просто дуже любив свою Гануло?.. А інакше як пояснити, що ми, несподівано, залишили тут усе і вирушили у далеку, пахучу садами і квітами Україну.
***
1 вересня школа дивилась на нас з сестрою з цікавістю. На урочистій посадці обидві стояли в красивих сукнях, мереживних фартуках, з великими бантиками, яскраво виділяючись на фоні скромно одягнених ровесниць. Хоча для мене це не було важливо, більше турбувало, як мене приймуть однокласники. Та щойно я зайшла в клас, підбігла дівчина.
Я Віра, представилась вона і усміхнулася так щиро. Ірко, не бійся, хлопці у нас хороші!
Хочеш, будемо сидіти за однією партою? запитала вона великими сірими очима. Я кивнула з вдячністю. Ось так ми подружилися з Вірою, і, як виявилося, на все життя.
На великій зміні Василь взяв у руки гітару і розлилася пісня. Світловолосий, симпатичний, трохи пухкенький хлопець співав з такою тугою, що серце тріпотіло, мов море. Здавалось, музикант не бачив нікого, крім тієї, за яку його гітара плакала.
Хіба наш Василь не закохався? прошепотіла Віра, поглянувши на змінений вигляд юнака.
Він співає для тебе, відповіла вона сумно.
Жартуєш?! збентежено подивилась я на подругу.
Віра зітхнула, похитала головою, а губи майже пошепки прошепотіли: «Бідний ВасильВасиль!»
Чому так у житті буває один мріє про одного, а ми шукаємо іншим? Хоч другий і вчиться на половинку, і не відмовиться випити, і амурчики в голові літають.
Що ж, як солодко він говорить «я б медом його ротом пил»!
Такого донжуана мали в нашому восьмому класі, і моя душа, не спитавши, тягнулася до нього, мов птиця до неба. Як я налякалася! І твердо вирішила: «Уникатиму його будьякою ціною!»
Анатолій же явно зацікавив новий обєкт. Хлопець з цікавістю дивився на тонку дівчину з косичками. Його очі гіпнотизували, не даючи спокою.
Як мучно було відповідати на дошці! Насмішливий погляд юнака ковзав по моїм ногам, піднімаючись все вище і вище. Це було надто нестандартно, але я трималася і не реагувала на його витівки. Такий холодок явно не задовольняв серцеїдка, і на уроці фізкультури Толя вирішив привернути увагу! Стометровку пробіг швидше вітру, диск підкинув так далеко, що вчитель навіть подихав.
Коли хлопці грали у футбол, рівних йому не було! Усі дівчата гуртом «боліли», аплодували зірці футболу. А лише дивовижні очі однієї залишались непроникними. Толя засмутився і навіть трішки схуднув! Йому сподобалась ця недосяжна дівчина, та всі спроби заговорити закінчувались фіаско. Це зневірювало і зливало гнів. «Невже я не подобаюсь?! Ні, не це!» вперше в житті його серце протестувало.
***
Осіньпідступна підкралася до нас, а за нею прилетіла білява зима. Школа ожила, розвеселилася. О, вже скоро Новий рік! Усі готувалися до балумаскарадного: вчили вірші, пісні, фантазували, створювали дивовижні костюми.
Ми з Тамарою вибрали образи сестер Ларін, Томочці сподобалась безтурботна весела Оля, мені ближча була задумлива, ніжна Тетяна.
Тітка Неля зшила нам обом красиві, довгі до підлоги сукні. Наші волосся перетворилися на водоспад золотаворусих локонів.
Відкривши двері клубу, ми з сестрою перенеслися в казковий світ. Навколо кружляли, стрибали, сміялися гусари і розбійники, принцеси й феї, мавпки й гноми. Тут же важливим крокував Кащей, а навкруги влаштовувалася шалена, смішна Баба Яга.
Побачили, як крізь натовп до нас підбігає Попелюшка наша Віра:
Дівчата, виглядаєте супер! озорилася вона сяючою усмішкою і короною.
Після представлення нарешті розпочалися танці. Першим, хто підвязав мене за руку, був Толя! Його незвично серйозні очі дивилися з благородством.
Ірко, потанцюєш зі мною? сказав він, голосом, що ледь тримався.
Я не втрималась! Кожна клітинка мого тіла довірливо тягнулася до нього, а руки самі спустилися на його міцне плече. Кружачи під звуки вальсу, ми забули про усе, а прекрасна мелодія підняла нас вище, вище, вище! Це відчуття неземного щастя і польоту залишилось зі мною назавжди.
***
Як неповторні й цілковито чисті були наші зустрічі! Чи можна забути перші обійми, той перший медовосолодкий поцілунок? Я купалася в його бездонних очах, розтоплювалася, наче сніжинка, в його могутніх і ніжних руках. І його слова прозвучали, наче чарівна симфонія:
Я люблю тебе, Ірочка! Люблю дужедуже!
Тим вечором я несвідомо потяглася до карт.
Що мені готує наступний день? з хвилюванням запитала я своїх мовчазних помічників.
Дуже захотілосяІ коли остання карта впала на підлогу, вона засвітлася золотим світлом, розкривши переді мною шлях, яким я могла б пройти лише у снах.
