Мені пятдесят вісім років, і я вже не знаю, що робити зі своєю сусідкою. Вона мешкає просто навпроти і складається враження, що головною її справою є слідкувати за кожним моїм рухом. Вона знає точно, коли приїжджає доставка, чи це їжа із ресторану, чи продукти з магазину, скільки пакетів ми несемо і хто їх забирає всередину. Якщо курєр навіть на пару хвилин затримається, наступного дня вже чую: «Вам вчора щось довго несли!», наче це якась сенсація для всіх мешканців вулиці.
Та все цим не обмежується. Вона ще й уважно слідкує, коли я виношу сміття, скільки мішків винесла і у який день. Якщо, скажімо, минулого тижня було два пакети, а цього вже три, вона обовязково на це зверне увагу. Якщо ж одного дня пакету немає, тому що просто нічого винести вона й це запише. Якось вона навіть мені прямо спитала, чи не викидаю я продукти харчування абсолютно без жодного сорому, наче має на це право. Стою і думаю: коли це моє сміття стало справою громадського інтересу?
Мій пес теж їй не дає спокою. Він не великий і зовсім не злий, проте гавкає, коли хтось проходить повз ворота. Кожен раз, коли він загавкає, чую скарги. Приходила до нас і розповідала, що собака гавкав «дуже голосно», доки мене не було вдома. Найдивніше те, що вона завжди знає, о котрій годині собака гавкав, скільки разів і навіть чому, як їй здається, це сталось. Іноді мені здається, що вона краще знає мій домашній розпорядок за мене.
Мій чоловік теж «під мікроскопом». Якщо повернеться з роботи пізніше, вже на другий день чую її «мудрі» коментарі: «Вчора ви пізно спати лягли» чи «Чоловік ваш майже опівночі прийшов». Як повертається раніше питає, чи не захворів, чи, бува, не звільнили. Вона усе бачить. Вона все обговорює. Причому далеко не завжди говорить це мені все йде по інших сусідах, а потім повертається до мене вже у викривленому вигляді.
Моя шістнадцятирічна донька теж не вийшла з її поля зору. Якщо виходить з друзями, сусідка підрахує, скільки людей заходить і скільки виходить. Якщо до нас приходить хтось у гості, вона обовязково підмітить, хто це, коли зайшов і коли вийшов. Колись навіть іншій сусідці сказала, що «ця дівчина щось занадто часто десь гуляє», наче мова про власну дитину. Мені довелось із нею розмовляти, бо сприйняла це як крайню неповагу.
Найскладніше, що це не нова людина у нашому дворі. Вона все життя тут прожила, так само, як і я. Будинок дістався мені від моєї мами нехай царство їй небесне і я єдина дочка. Переїжджати не збираюся, бо люблю свій дім, свою історію, простір. Проблема не у місці, а у тому, що змушена жити поряд з людиною, яка не розуміє особистих меж.
Зараз я просто не знаю, що далі робити. Пробувала її ігнорувати, пробувала бути чемною, потім різкою, нічого не допомагає. Вона завжди поруч стежить, коментує, робить власні висновки. Тому і звертаюся: як ви справляєтеся з такими сусідами, не втрачаючи спокою, не доводячи до сварки, але й не дозволяючи втручатись у своє життя, наче це чиясь приватна власність?
Можливо, у когось є порада?
