Я вже не можу терпіти, що ви приїжджаєте щовихідних!
Можливо, ви зустрічали подібних людей, які щиро переконані, що весь світ обертається навколо них, і їм байдуже, що у вас також можуть бути свої плани. Мій шваґро зі своєю сімєю щоразу на всі вихідні приїжджають до нас у Київ. До їхньої компанії входить сам шваґро Ігор, його дружина Марічка, їхні двоє дітей і ще брат Марічки Степан. Вся ця родина приїздить заночувати, і вони навіть не питають, чи маємо ми якісь плани або чи зручно нам їх приймати.
Триває це вже майже рік, і мене добряче втомила така ситуація. Я люблю гостей, але у всьому має бути межа! Я навіть не можу зайнятися своїми справами або хоча б спокійно відпочити після напруженого тижня роботи.
Замість заслуженого відпочинку я маю весь вихідний стояти біля плити, обслуговувати родичів розмовами, готувати їм спальні місця, а потім ще й прати гори простирадл та рушників. Я кожного разу питаю себе: чи розуміють вони, що приїжджати без запрошення це мінімум неввічливо, хай навіть вони й рідня? Можливо, якщо би ці візити були рідкісними, я б сприймала це простіше, але вони бувають у нас не менше трьох разів на місяць!
Ми з чоловіком ніколи не дозволяємо собі такого по відношенню до інших родичів. Можливо, варто було б відвідати їх кілька разів, аби показати на ділі всю «привабливість» такої поведінки. Я не раз просила чоловіка поговорити з ними, але він не знає, як це зробити, бо переживає, щоб нікого не образити. А може, йому це підходить? Оскільки він відмовився мені допомогти, я вирішила діяти сама.
Спершу я перестала готувати на вихідних, тому гості змушені були доїдати залишки тижня, і якщо їжі не вистачало пропонувала готувати собі самостійно. Я ж спокійно могла обійтися без обіду.
Одного разу вони всі сіли за стіл, чекаючи їжі, і кожен кинув на мене здивований погляд. Я спокійно сказала, що на сьогодні нічого не приготувала, тож якщо хтось голодний кухня їм у допомогу. Вони стиснули плечима, промовчали, самі нічого не готували, просто попили чаю й розбрелися кімнатами.
До того ж я перестала прибирати перед кожним їхнім приїздом. Якось Марічка поскаржилася, що білі шкарпетки її доньки стали сірими. Я відповіла: мовляв, не було часу помити підлогу, але якщо її турбує чистота у ванній стоять і відро, і швабра. Більше таких зауважень я від неї не чула.
Головне я перестала відсовувати свої справи на задній план через постійні приїзди родичів. Для мене важливе особисте життя, і я не боюся про це сказати. Якщо гості зявлялися, я сиділа з ними годинку, а потім казала, що маю власні справи. Чоловік, якщо хоче, хай розважає свою рідню сам. А у дні, коли в мене не було ніяких планів, я спеціально починала велике прибирання або влаштовувала собі день тиші щоби провести з ними мінімум часу.
Після чергової такої поїздки Ігор, мій шваґро, сказав чоловікові: «Мабуть, наш час минув?» Оце вже він здогадався. Відтоді наші гості дзвонять заздалегідь і приїздять максимум на декілька годин без ночівлі, і стало це траплятися значно рідше. А у вас бували подібні ситуації? Як ви з ними впоралися?
