Мій брат Тарас після закінчення університету переїхав працювати в інше, досить далеке місто. Він планував залишитися там лише на рік, назбирати трохи коштів і повернутися додому, щоб купити квартиру у рідному Львові. Але доля розпорядилася по-іншому. Там він познайомився з дівчиною Ярополкою, і вирішили вони одружитися. Так мій брат залишився жити у новому місті. Ми зовсім не знали його обраниці. Так сталося, що на час їхнього весілля я була на девятому місяці вагітності, от-от мала народжувати, тому вирішили, що я не поїду ніде. Батько не зміг взяти відгул на роботі, тому з усієї нашої родини на весіллі була лише мама. Мама не сильно спілкувалась із невісткою так, просто познайомилася, та й усе. Молодята поїхали у весільну подорож, а мама через кілька днів повернулася додому. Казала, що дівчина красива, усміхнена й приємна. Минуло кілька років, але ми так жодного разу й не бачили мою братову.
І от цього року брат поділився чудовою новиною. Він спланував велику подорож. Спочатку вони з дружиною приїдуть до нас у гості, потім поїдуть на весілля Тарасового друга, після того завітають на зустріч випускників, потім на кілька днів поїдуть до батьків на море в Залізному Порту, а потім повернуться додому. У нас вони мали залишитися на два дні. Ніяких проблем у цьому не бачив: так, у нас з дружиною двокімнатна квартира, але на наше щастя, батьки дружини мають дачу за містом, у передмісті Львова. Свекруха дозволила нам пожити там. Звичайно, капітального ремонту там давно не було, але умови для життя непогані. Того дня мені було приємно й я з нетерпінням чекав гостей.
Приїхали. І з того моменту все й почалося… Тарас познайомив нас, і вже із перших хвилин Ярополка почала жалітися: що в потязі було спекотно, гамірно, тісно і взагалі набридло. Потім поїхали на дачу. Я вирішив показати, що і як. Але моя братова глянула на душ і туалет так, наче її змусили цілувати бомжа. Відвела брата вбік, щось там пошепотіли, і вже за хвилину Тарас попросив мого чоловіка (тобто зятя) відвезти їх у місто. Ярополка сказала, що не збирається користуватися цим душем. Поїхали у наше помешкання, вона там помилася, попідмальовувалася, повернулися назад.
А тоді виявилося, що вона нічого з нашого частування їсти не стане. Ми приготували все найкраще і борщ, і вареники, й мясо, і салати. Але всюди то глютен, то жирне, то ще щось не так. У підсумку їла лише огірки та перець, навіть на них косо дивилася. А у кімнаті на дачі спати не захотіла, сказали, що повертаються назад до міста, до нашої квартири. Наступного дня ми пішли прогулятись містом, але Ярополка була вередливіша за мого трирічного сина: то їй спекотно, то ноги болять, то нудно. Я полегшено зітхнув, коли вони поїхали. Досі дивуюсь, як Тарас стільки років з нею уживається. Нам же вона влаштувала «веселий» вікенд лише за ці два дні.
