Мій брат Олексій після закінчення університету переїхав працювати до іншого, далекого міста до Львова. Він планував залишитися там лише на рік, підзаробити гривень та повернутися в наше рідне місто Тернопіль, щоб придбати власне житло. Але доля все розпорядила інакше. У Львові Олексій познайомився з дівчиною на імя Лада, і вони закохалися одне в одного, вирішили одружитися. Брат остаточно залишився в новому місті. Ми зовсім не знали його наречену. Склалося так, що на їхнє весілля я була при надії девятий місяць вагітності, тож вирішили, що я не поїду. Батько теж не міг взяти відпустку на роботі, тому на весіллі була лише мама. З Ладою мама познайомилася поверхнево, жодного тісного спілкування не склалося. Молодята поїхали у весільну подорож, а мама повернулася додому через кілька днів. Вона ділилася, що Лада була вродлива, усміхнена і мила. Минуло кілька років, а ми досі не бачилися зі своєю братовою.
Та цього року брат повідомив чудову новину: вони з Ладою запланували велику подорож. Спочатку мали заїхати до нас, потім поїхати на весілля Олексієвого друга, відвідати зустріч однокласників, далі зустрітися з батьками біля Чорного моря і вже тоді повернутися до Львова. У нас планували зупинитися на два дні. Я особливо не хвилювалася. Так, житло у нас невелике, але ми могли скористатися дачею моїх свекрів. Свекруха з радістю погодилась. Дача давно не ремонтувалася, але житлові умови були цілком пристойні. З того дня я була у доброму гуморі і чекала дорогих гостей.
Коли вони приїхали, все почало змінюватися. Олексій нас познайомив, і з першої хвилини Лада почала нарікати в автобусі їй було спекотно, шумно й незручно. Коли ми дісталися на дачу, я вирішила провести для них невелику екскурсію. Братова подивилась на душ і туалет з таким виразом обличчя, ніби це було щось жахливе. Вона відвела брата вбік, щось шепотіла, після чого Олексій попросив мого чоловіка відвезти їх до міста. Лада твердо сказала, що з цим душем вона справи мати не буде. Тож поїхали до нас у квартиру, там вона помилась, зробила макіяж і повернулася.
Далі їсти з того, що я приготувала, Лада відмовилася. А ми ж старалися, все найкраще приготували: український борщ, сало, голубці, вареники. Та їй нічого не підійшло. Усе не так тут і глютен, і жир, і ще якісь причини знаходила. В результаті їла лише овочі й то з підозрою дивилася на кожен шматок. У кімнаті, яку ми раніше підготували для них, теж не захотіла залишатися ночувати, тому ми повернулися до нашої квартири у центрі. Наступного дня, вийшовши на прогулянку містом, я спостерігала, як Лада поводилась ще вибагливіше, ніж мій трирічний син: то їй спекотно, то ноги болять, то їй нудно Я, відверто кажучи, раділа, коли настав час прощатись.
І все ж, замислюючись над цим досвідом, я зрозуміла важливу річ: справжні стосунки та щире сімейне тепло народжуються не тоді, коли все зручно і ідеально, а коли люди вміють цінувати щирість, простоту та підтримку одне одного, незважаючи на побутові незручності.
