Мій брат із сім’єю захотіли оселитися в Києві за мій рахунок. Але я вчасно допоміг їм зрозуміти, що цього не буде!

Мій брат старший за мене на шість років. Три роки тому він одружився й вирішив перебратися жити до квартири дружини замість наших батьків інакше б ці шалені київські ціни на оренду залишили б їх з одненькою гречкою на тиждень. Інакше кажучи, це був єдиний пристойний варіант.
Я ж був одружений вже шість років, і в мене вже бігали двоє дітей: син, Михась, шести років, та донька справжня українська квіточка Дануся, чотирьох років. Та як і годиться, дружина у мене родом з Києва, тому й оселилися ми в самій столиці. Працюємо удвох як ті бобри, і от зібралися з духом узяти маленьку однокімнатну квартирку в кредит. Лучше вже прошляпити гроші на хату, ніж на киянські оренди.
І тут нещодавно прилітає мені повідомлення від батьків: «Брат з сімєю їдуть до вас на тиждень. Приймеш, розмістиш, пригостиш?» Ну, родина ж, куди дінешся. З одного боку, радий бачити брата, а з іншого ну як же я їх влаштую, якщо нас у квартирі самих четверо, і всі сплять як шпроти в банці?
Зустрілися на вокзалі, погуляли Києвом, показав їм Лавру, мимо Андріївського спуску пройшли. Батьки знову підсовують ту саму думку: «Ну то, сину, може прихистиш брата, бо ж готелі ціна як на Чорному морі влітку!» А я б радо, та ледь у себе розміщуюсь, а тут ще троє людей. Під час вечері вже вирішив серйозно поговорити й запропонував зняти їм номер у готелі. Але брат образився, наполягає ночувати саме в мене: мовляв, сімя святе, а готелі для чужих.
Я почав перебирати варіанти: може хостел, може знайомі хату здають нічого не підходить. Бачу, у них ціла стратегія: пожити у нас, перекусити борщем, повалятися на дивані та ще й за комуналку не платити. Ну що ж, я теж не пальцем роблений родина, родиною, але й своїх міркувань вистачає. Комфорт моїх дітей і дружини для мене понад усе!
Тому з однієї сторони гостинність, а з іншої ми ж не палата для родинних відпусток. Я пробачаюсь, але не винен нікому безкоштовного прихистку і моя однокімнатка точно не вмістить ще одну родину. Може, це і не по-українськи гостинно, але ж по-людськи чесно!