Якось уві сні мій брат Олег подзвонив мені й мовив, що він із сімєю їде до Карпат відпочивати. Щоб мама Марія не лишалася сама, він попросив, щоб я взяла її до себе у Львів. Я не заперечувала, бо Олег з родиною довго піклувалися про неї. Але мама завжди мала непростий характер умить здіймала бурю з нічого.
У моїй оселі було тільки одне ліжко. Тож я, підкорившись маминій волі, вклала її на ліжку, а сама розмістилася на підлозі на старому килимі. На перший погляд все складалося спокійно. Та коли надходила ніч, мама починала нарікати: мовляв, їй незручно, в спину щось впинається. А ліжко те я лише нещодавно придбала, і ніщо не мало б їй дошкуляти. Довелося шукати ще одну перину, що зберігалася на шафі ще з часів бабці. Я сподівалася, що це нарешті принесе спокій, але дарма думала. Мамі й далі нічого не підходило, вона крутилася, зітхала та не давала мені спати.
Наступного ранку я прокинулася, зварила собі каву у філіжанці з петриківським розписом і вже готувалася до роботи. Та раптом мама схопила мене за рукав:
Куди ти? А хто ж мені зробить укол? знайомим тремтячим голосом пробурмотіла вона.
Я застигла в подиві про ніякі уколи мені не було відомо. Подзвонила Олегові, той засміявся і сказав: «Та вона ж сама собі робить уколи!». Я видихнула і помчала на роботу, й без того запізнившись майже на дві години.
Увечері я повернулася додому і застала маму Марію. Вона лежала на ліжку, важко хапаючи повітря, очі її були прикриті. Ледве вдалося підняти її. Виявилося, що вона наїлася усього, що їй було суворо заборонено: і смажених вареників, і ковбаси, і навіть шоколаду., що я ховала на верхній поличці.
Ти зовсім про мене не дбаєш! Бачиш, до чого це довело! Певно, хочеш, щоб я сконала! ледве підводячись, скаржилась вона.
Я не можу покинути роботу, мама. Не можу бути нянькою цілодобово, відповідала я, відчуваючи, як стіни ніби наближаються, а підлога пливе під ногами.
Нічого не вдієш мама ще може herself себе обслуговувати. Просто кілька років тому Олег продав її стару квартиру під Києвом і купив собі просторий трикімнатний дім у Львові, забравши маму до себе. А мені залишається лиш вигадувати способи, як впоратися з її забаганками, які щодень стають дедалі дужчими й абсурднішими. Її поведінка наче вередлива дитина, проте не мила, а люта й непримиренна. Вона не приносить мені радості, лише втому та здивування. Моя мама наче загадка без відгадки, а той львівський ліжник, на якому вона спочиває, крутиться у моїх снах, ніби химерний човен і нема берегів, тільки мамино невдоволення.
