Мій покі що чоловік родом з іншого міста. Колись давно його відправили до нас на строкову службу. Відслуживши, він не повернувся додому, а осів тут. Після армії він почав зустрічатися з дівчиною, яку познайомив під час служби.
Та в них не вийшло — розійшлися. Тарас зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там мати, два брати й сестра, всі старші, але він не поїхав.
Ми з Тарасом познайомились сім років тому. У мене — стара мати, я — пізня дитина. І кинути маму я ніяк не могла. Тарас із цим погодився та переїхав жити до нас. У проханні про реєстрацію мама йому відмовила одразу. Так він і жив із не місцевою пропискою.
Окрім мами, у мене є дитина від першого шлюбу, донька Оксана, або Ксеня, як ми її називаємо. Зараз їй дев’ять.
Через рік спільного життя ми розписалися, без весілля. У Тараса тоді були проблеми зі здоров’ям, тому він не працював. Грошей на свято не було, та ми й не хотіли розкошів.
Поки Тарас сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я з зарплати — давали йому гроші на матеріали, а він сам все переклеював і перекладав. Змінили шпалери, міжкімнатні двері, переклали плитку на кухні й у санвузлі — він у нас суміщений. Додатково зробили натяжну стелю, але цим займалися спеціалісти.
Мама з Тарасом ладили, сварок у них не було. Тарас — в одній кімнаті, мама — з онукою ввечері та вихідні. Я працювала за графіком два через два, але вихідні були рідко — брала зміни, щоб прогодувати сім’ю.
Окрім зарплати, у мене ще один дохід — аліменти. Але ці гроші лише на доньку: одяг, садочок, потім школа, форма, підручники та гуртки. Другу частину я відкладаю на її майбутнє — навчання чи маленьку жилплощадь. Колишній чоловік не жадібний, тому грошей вистачить.
Слід сказати, що Тарас майже не спілкувався з Ксенею. Я не перекладала дитину на нього. А й у Ксені є свій тато, який проводить з нею час. Тому й наближенні я не наполягала.
Ось, власне, і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
Місяць тому сталося непорозуміння. Тарас (півроку як влаштувався на роботу) ввечері зібрався кудись. На моє запитання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, вони зупиняться у знайомих чи в готелі. Уявити, що Тарас привести їх до нас, я не могла. Але він привіз.
За ним у квартиру увійшла білява жінка років сорока з хлопцем років вісімнадцяти й сказала:
— Я — Марія, це — Ігор, мій син.
Тарас, ніби нічого й не сталося, запросив їх до кухні та пішов до машини за валізами.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка поговорити.
— Мар’яну кинув чоловік. Їй ніде жити, я запросив її до нас, — поставив мене перед фактом.
— Чому не заклався моєю думкою? Це — мамина квартира, треба було й із нею порадитись. До того ж, де вони житимуть?
У Тараса все було просто. У мами — трикімнатна. В одній — мама, в іншій — ми з ним, у третій — Ксеня. Отже, я маю переїхати до мами з донькою. У кімнату Ксені заселиться Ігор, а Мар’яна житиме з Тарасом.
Ми посварились. Чому Ігор із матір’ю не можуть жити разом у кімнаті доньки? Але Тарас стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Дала зрозуміти — максимум на пару днів. Ще й висловила Тарасові:
— Треба було спитати, чи я вже не господиня?
Тарас розлютився:
— Та я з вашого замішання цукерку зробив! Будете викрутасити — піду до суду, щоби мені частку виділили!
Мама була в шоці, у неї навіть тиск підскочив. Я почала сперечатись, але він наполіг на своєму, погрожуючи розібрати ремонт — відбити плитку та здерти шпалери.
Ми з мамою та Ксенею ночували разом. Ігор спав у кімнаті доньки, а Тарас — із «сестрою», як і хотів.
Вранці, поки Тарас спав, я знайя знайшла справжню сестру чоловіка у соцмережі — брюнетку з іншим сином, і зрозуміла, що ця Мар’яна — його коханка, яку він вирішив підселити до нас під виглядом родички.
Зрештою, ми виставили їх усіх разом із речами, а я подалась на розлучення, бо жодна картопля, навіть смажена, не варта такого зрадницького божевілля.
