Мій чоловік працює, але за все плачу я.
Ви питаєте, як я взагалі опинився у такій ситуації і чому погодився на таке? Я скажу просто усі жінки, які по-справжньому люблять, сліпі. От і я був сліпий. Все життя намагався, вчився. Моя мама з дитинства тлумачила мені: якщо хочу гідно жити, мусиш тяжко працювати. Говорила ще, що жінка має бути сильною і незалежною, щоб у разі потреби могла сама себе забезпечити.
Вочевидь, саме ця остання настанова зіграла зі мною злий жарт. Коли зустрічався з дівчатами, надто виглядав незалежним, і мало хто з чоловіків хотів з кимось таким щось починати. Тоді більшість чоловіків прагнули поруч ніжну, тендітну українку, яку можна було оберігати, показувати свою силу, свою мужність. А я навпаки, сам про себе дбав.
Потім почав повністю занурюватися в роботу. Ніколи не був у шлюбі аж до своїх 35-ти, коли познайомився з Лесею. Вона мого віку. Мене здивувало те, що її не дратувала моя незалежність. Вона ніколи не вимагала, щоб я щось зробив або допоміг, якщо казала, що впорається сама. Вона не дарувала мені квітів чи не шепотіла тих солодких слів, від яких у мене волосся дибки ставало. З нею я був справжнім партнером. Але мав би здогадатися, у скільки мені обійдеться ця так звана рівність, яка насправді й рівністю не була.
Одружилися, і Леся перебралася до мене. У неї не було власної квартири, жила з мамою. Я ж не хотів жити разом із тещею слухав не одну історію про це, й мало чого доброго з того виходило. Перший місяць Леся не давала мені жодної копійки зі своєї зарплати, пояснюючи, що має повернути невеликий кредит, який взяла на лікування матері.
Я промовчав, був терплячим ми ж сімя. Нехай поверне борг, а потім все будемо вирішувати разом. Але минуло сім місяців, борг вона так і не погасила. Постійно розповідала, що мало платять, скоротили годин у роботі, або ще щось таке. Весь цей час я платив за продукти, розваги, комунальні послуги, інтернет. Потім Леся стала казати, що збирає гроші, щоб купити нам будинок у селі. Можливо, на дачу.
Та за пять років я жодного разу не бачив виписку з її рахунку. Ми ж рідні люди! Після того і посварився з нею. Як так, що вже пять років я утримую її? Це ненормально. Вона зібрала речі і поїхала до своєї мами. Ось так просто. Через три дні, не витримавши самотності, повернув її назад. І знову все по-старому. На мої потреби вона не дає навіть гривні. Я вже не маю сил. Хочу іноді витратити гроші на свої дрібниці але вільних коштів нема, все йде на родину.
Що мені робити? Розлучитися? Чи вона колись зміниться?
