Мій поки що чоловік родом з іншого міста. Колись давно його відправили до нас на строкову службу. Відслуживши, він не повернувся додому, а осів тут. Під час армії він познайомився з дівчиною, і після дембелю вони почали жити разом.
Та не склалося — розійшлися. Андрій зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там у нього мама, два брати й сестра, усі старші, але він не поїхав.
Ми з Андрієм познайомилися 7 років тому. У мене — літня вже мама, я — пізня дитина. І кинути маму я не могла за жодних обставин. Андрій із цим погодився й переїхав до нас. Прописати його мама відразу відмовилася — так він і жив із іншорегіонною реєстрацією.
Крім мами, у мене є донька від першого шлюбу — Настя, або, як ми її ласкаво звуємо, Настенька. Їй зараз 9.
Через рік спільного життя ми розписалися — без весілля, просто до ЗАГСу зайшли. У Андрія тоді були проблеми зі здоров’ям, тому він не працював. Грошей на бенкет не було, а й бажання такого не виникало.
Поки Андрій сидів вдома, він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я із зарплати — давали йому гроші на матеріали, а він усе переклеював і перекладав своїми руками. Змінив шпалери, встановив нові міжкімнатні двері, переклав плитку на кухні й у ванній — у нас вона суміщена. Ще зробили натяжну стелю, але це вже фахівці робили.
Мама з Андрієм лаштували — приводів для сварок не було. Він — у одній кімнаті, мама з онукою — в іншій увечері та у вихідні. Я працювала за графіком два через два, але вихідні рідко бували — брала зайві зміни, щоб прогодувати сім’ю.
Крім зарплати, у мене були ще аліменти. Але ці гроші лише на доньку: частина — на одяг, садочок, потім школу, форму, підручники та кружки. Другу частину я відкладала їй на майбутнє — на навчання чи невеличке житло. Колишній чоловік не скнарий, тому до повноліття Насті має вистачити.
Треба сказати, що Андрій майже не спілкувався з Настею. Я ніколи не навішувала свою дитину на нового чоловіка. Та й у неї є свій тато, який проводить із нею час. Тож я не наполягала на тому, щоб вони ближче зблизилися.
Ось і вся передісторія. Спільних дітей у нас нема — я не хотіла.
А місяць тому трапилася історія. Андрій (він з полроку як влаштувався на роботу) ввечері кудись зібрався. На моє запитання — куди, відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, що вони зупиняться у знайомих чи в готелі. Уявити, що Андрій привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.
За ним у квартиру увійшла білява жінка років 40 з хлопцем 18-19 років і сказала:
— Я — Олена, а це — Максим, мій син.
Андрій, ніби так і треба, запросив їх зайти, а сам пішов у машину за валізами.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка поговорити.
— Олену кинув чоловік. Їй ніде жити, я запросив їх до нас, — поставив мене перед фактом Андрій.
— А ти мого думки не спитав? Це ж мамина квартира, треба було й з нею порадитися. Ще й де вони житимуть?
У Андрія все виявилося просто. У мами 3-кімнатна квартира. В одній — мама, у другій — ми з ним, у третій — Настя. Отже, я маю переїхати до мами з донькою. В кімнаті Насті поселиться Максим, а Олена житиме з Андрієм.
Ми посварилися. Чому Максим з матір’ю не можуть жити разом у кімнаті доньки? Та Андрій стояв на своєму.
Мама аж очі вилупила. Чітко пояснила: гості — максимум на пару днів. Ще й висловила претензію: «Треба було спитати, чи я тут уже не господиня?». Андрій розлютувався:
— Та я з вашої халупи конфетку зробив! Будете вибрикувати — піду в суд, щоб мені частку виділили!
Мама в шоці, у неї навіть тиск піднявся. Я почала сваритися, але він настоював, погрожуючи рознести ремонт — збити плитку, здерти шпалери.
Ми з мамою та Настею ночували разом. Максим спав у кімнаті доньки, а Андрій — із «сестрою», як і хотів.
Вранці, поки Андрій спав, я знайшла в соцмережах справжню сестру чоловіка — Марію. Вона — 35-річна брюнетка, мама 14-річного Віктора. А її сторінка — одні статуси про кохання до чоловіка та родини. Питання — кого привіз мій чоловік? Відповідь очевидна — коханку.
Тоді я остаточно проґавилася. Перший порив — влаштувати скандал. Але взяла себе в руки: відправила Настю до школи, наказавши після уроків йти до подружки й чекати мого дзвінка. Потім ми з мамою з’їздили до юриста й поліції. Юрист запевнив: чинний ремонт — не підстава для поділу квартири. Поліція сказала: «Коли буде погром, тоді й приходьте».
Увечері прийшли друзі, виставили Андрія, а я дала ляпаса «сестрі». Підлітка попросили вийти чемно. За ним вилетіли речі чоловіка.
На прощання Андрій зізнався: так, це Люба — його коханкаВін ще додав, що «чоловік не залізний» і «не можна все життя харчуватися однією вареною картоплею», але я вже розуміла — цей цирк закінчився, і тепер у нас з мамою та Настею нарешті буде спокій.
