Мій чоловік уже півроку живе зі своєю «хворою» матір’ю і не збирається повертатися додому. Докоряє мені, що я не хочу його зрозуміти.
Він мешкає у матері вже шостий місяць. Вона постійно вдає, що їй погано. Бувало, що він залишався у неї на три тижні, але зараз це вже занадто. А ще він звинувачує мене, ніби я не бажаю його підтримати.
Як же я можу допомогти свекрусі, яка лише прикидається, аби зруйнувати наш шлюб? Вона прив’язує сина до себе найпростішим способом — імітуючи немічність. Я вже жила з цією жінкою під одним дахом. Дякувати Богу, не повторю цієї помилки.
Його матір дуже болісно сприйняла звістку про наше весілля з Дмитром. Навіть не приховувала, що їй це не до вподоби. Не хотіла відкрито сваритися, адже прагнула, аби син вважав її доброю матір’ю. Але щоразу намагалася мене спровокувати та мала до мене претензії.
Я не піддавалася, тим більше ми рідко спілкувалися. У мене була власна хата, куди ми з Дмитром переїхали. Його мати теж була незадоволена. Адже як важко впливати на життя сина, який не завжди під твоєю владою, чи навіть на невістку, яка не мусить у всьому тобі догоджати.
Та мати мого чоловіка знайшла інший спосіб. Вона не єдина, хто до цього вдався. Суть у тому, щоби виглядати хворою та потребувати постійного догляду.
Дмитро, який ніколи раніше не стикався з такою маніпуляцією, став надто сприйнятливим і все більше часу проводив у неї. «Бідна стара», мовляв, мала стільки хвороб, що будь-яка лікарня би за неї билася.
Страждала то на високий тиск, то на низький, скаржилася на біль у грудях, крижі, хрускіт у колінах й нават непритомність. Але потрібно було час, щоб я зрозуміла — вона бреше. Думала, це через стрес: її улюблений синок подався до іншої жінки, то й організм так реагує.
Коли свекруха вперше серйозно «захворіла», а чоловік тиждень мешкав з нею, я теж зібрала речі й поїхала допомагати. Гадала, це щось справжнє. Першого дня вона грала переконливо.
Та вже на другий день я помітила: всі симптоми зникали, коли Дмитро виходив із хати. Вона відразу оговтувалася й навіть співала. Але варто йому повернутися, — і знову їй «погано».
Я поділилася спостереженнями з чоловіком, але він не повірив — що й не дивно. Вона ж так ретельно грала свою роль. Я ж більше не вірила їй. Зібрала речі й поїхала додому.
Чоловік повернувся через кілька днів, кажучи, що мати покращала. Схоже, свекруха не втримала радості, коли я пішла, — це була ціна її видуманої хвороби. Але за місяць вона знову почала симулювати.
Мене це лютувало, адже щоразу, коли вона «погано почувалася», Дмитро залишався у неї на невизначений термін. Вона одужувала лише тоді, коли я пропонувала викликати лікаря. Здорова людина не може так часто хворіти — має бути причина.
Як тільки свекруха чула про візит лікаря, враз видужувала. Але Дмитро, переконавшись, що матері нічІ тепер я розумію — мабуть, його місце так і залишиться біля мами, а моє — далеко від них обох.
