Мій Ангел
Соломія наполегливо відхиляла дзвінок, а Максим дзвонив знову і знову.
— Соломіє, відповідай! Доки можна? — У кімнату заглянула Віра. — Або вимкни телефон, якщо не хочеш розмовляти. — Вона різко зачинила двері.
Соломія вимкнула телефон і кинула його на інший край ліжка. Вона б зробила це давно, але чекала дзвінка від Віталія. Він обіцяв подзвонити, але пройшов другий день, а він мовчав. А з Максимом вона більше не хотіла бачитися, тим паче розмовляти. Через нього вона вилізла зі своєї мушлі, куди сховалася після смерті батьків. А він так підло зрадив її…
***
На вулиці був жорстокий гололід. Батьки поверталися від бабусі. Раптом із провулка вилетів позашляховик. П’яний водій на слизькій дорозі не впорався з керуванням, машину занесло, і він врізався прямо в їхній автомобіль. Мати померла на місці, а батько — у лікарні.
Пройшов рівно рік. Раніше Соломія любила Новий рік, чекала його з нетерпінням. А тепер згадувала з жахом. Він асоціювався зі смертю батьків, нагадував про втрату й невгамовний біль.
Вона не пам’ятала, як змогла закінчити перший курс університету, як взагалі пережила все це. До неї переїхала тітка Віра, сестра батька. Вона розлучилася з чоловіком, бо не могла мати дітей — у старших класах зробила невдалий аборт.
— Називай мене просто Вірою. А то почуваюся старою тіткою, — одразу попросила вона.
Але Віра не змогла замінити матір і батька. І подругами вони не стали. Віра шукала себе, сподівалася влаштувати особисте життя, знайомилася з чоловіками, ходила на побачення.
Соломія не збиралася святкувати Новий рік. Просто ляже спати й нікуди не піде. Та Максим переконав її прийти на день народження свого друга за два дні до свята.
— У мене є дівчина, а я з нею нікуди не ходжу. Ну що я там робитиму сам? Усі прийдуть парами. Це ж не Новий рік, а день народження. Будь ласка, підемо. Треба повертатися до життя. Гадаю, і твоїй мамі було б неприємно, що ти сидиш вдома, — упевняв він.
Останній аргумент зламав опір Соломії, і вона погодилася. Вона надягнула ту саму сукню, яку вони з матір’ю купили спеціально на минулий Новий рік, але не встигли одягти.
— Ти будеш найкрасивіша, — тоді сказала мати.
Сукня дійсно їй дуже пасувала.
Віра оглянула її прискіпливо.
— Доки ми живемо разом, я не вийду заміж. Хто на мене подивиться, якщо поруч така молоденька красуня? — Вона зітхнула. — А чи не надто вона відкрита? Почекай. — Віра пішла в кімнату й незабаром повернулася з тоненькою хусткою. Вона була на тон темніша за сукню, підкреслювала її колір.
«Мамі сподобалося б», — подумала Соломія.
— Так краще, — задоволено сказала Віра. — Можна накинути на плечі, якщо стане холодно.
Вони з Максимом їхали на таксі довго. Коли зайшли в квартиру, вечірка вже розпочалася. Іменинник насвистав, побачивши Соломію.
— Тепер розумію, чому ти так довго ховав свою дівчину. Хоч ти й мій друг, але я її відберу, — жартівливо сказав він і погрозив Максимові пальцем.
Окрім Максима, Соломія нікого не знала на вечірці. Поки він був поруч, вона не хвилювалася. Але потім почали танцювати. Її запросив якийсь хлопець. Коли музика стихла, Максима в кімнаті не виявилося.
Соломія одразу відчула себе самотньою серед незнайомців. Вона пішла шукати друга. Проходячи повз передпокій, помітила, що вхідні двері не закриті. Вийшовши, вона побачила на сходах Максима. Він стояв на поверсі нижче і палко цілувався з якоюсь дівчиною, немов вони зустрілися після довгої розлуки. Вони були так захоплені, що нічого навколо не бачили.
Соломії зробилося погано. Що тепер робити? Залишатися тут вона не могла. Повернулася в квартиру, натягнула чоботи й шубку, знову вийшла.
Боляче було дивитися на них. Соломія зрозуміла, що не зможе пройти повз. Їй нічого не залишалося, як піднятися вище й зачекати. Рано чи пізно вони закінчать або їх покличуть назад. Вона піднялася ще на один поверх. Але й сюди долітали шепіт і звуки поцілунків.
Вирішила йти ще вище. На міжповерховому майданчику була довга відкрита лоджія. Соломія зупинилася й глянула вниз, підставивши розпалене обличчя вітру. Авто під вікнами нагадували сугроби.
«Якщо стрибнути у сніг, буде боляче?» — спала їй на думку дивна ідея. «Навіть не думай!» — ніби сама собі наказала, ніби хтось промовив у її голові. Вона відступила від перил, але потім знову підійшла, схилилася й глянула вниз.
— Навіть не думай! Геть від перил! — почула за спиною суворий голос.
І в ту ж мить чиїсь міцні руки обхопили її й відтягли від краю.
Легка хустка зачепилася за щось, зісковзнула з шиХустка впала у темряві, але в той же момент пальці Віталія міцно стиснули її руку, і вона зрозумла — вона більше не одна.
