Мій колишній хлопець ховав мене від своїх друзів, нібито я була «не його рівня». Я відчувала це з самого початку, але, якось, залишилась. Він був із заможної родини з маленького містечка батько володів цілою мережею автосалонів, а мама вже років десять була «на заслуженому відпочинку», вони жили у триповерховому будинку й мали новенький Lexus. Я ж мешкала у звичайному районі в Києві, працювала касиркою в супермаркеті «Сільпо» і допомагала мамі із квартплатою та покупками.
Познайомились ми у «Пузатій хаті», коли я перед нічною зміною брала каву й сирник на виніс. Він почав писати мені у Viber, запрошував на побачення, дзвонив у мене телефон аж нагрівся від його повідомлень.
Спочатку все було гарно, але дивно. Він не водив мене у свої компанії, завжди обирав якісь кафешки на околиці, де навіть бариста не знає його імя. Якщо ми гуляли на Хрещатику й траплявся знайомий, він миттєво відпускав мою руку й шепотів: «Давай обійдемо». Я питала, чому він так робить, а він зітхав: «У моїх друзів гострий язик, не хочу, щоб обговорювали». Я проковтнула це пояснення, як бабуся ліки.
Перший раз, коли я гірко зрозуміла ситуацію, був на вечірці. Він запросив, я купила просту, але гарну сукню за 480 гривень і, здавалось, виглядала достойно. Щойно ми зайшли, він прошепотів: «Постій біля бару, я привітаю друзів». Минуло двадцять хвилин, потім сорок. Я бачила з далеку, як він сміється, фотографується, обіймає знайомих. Мене не представив нікому. Я підійшла ближче, він поставив руку переді мною: «Почекай ззовні». Ззовні пояснив: «Тут люди серйозні, не хочу незручностей».
З часом його коментарі стали все гостріші. Сказав, що я «занадто просто говорю», що треба змінити стиль одягу, що не поставить зі мною фото в Instagram, бо «родина специфічна». В домі у нього я не була жодного разу. З батьками не знайома. На мамин день народження він придумав сто причин і робота, і машину не завів, і знову втомився. Але коли у його компанії якась тусовка він зникав на весь вікенд.
Одного вечора я запитала прямо: «Тобі соромно бути зі мною?» Він замовк на кілька секунд: «Це не сором просто ми з різних світів. Ти хороша людина, але мої друзі на іншому рівні. Не хочу, щоб вони судили мене». Ця фраза переломила щось у серці. Я спитала: «А ти можеш судити мене?» Він лишень знизав плечима.
Найгірше стало, коли я побачила у його Facebook фото з колегою дочкою відомого адвоката з нашого міста. Ресторани, дорогі івенти, усмішки, теги З нею він позував і хвалився. Про мене ні слова. Коли спитала, сказав: «То просто подруга». Ми сварились міцно. Я заявила, що не буду чийсь секрет. Він відповів: «Якщо не влаштовує значить, кінець».
Так і стало. Ми розійшлись прямо того вечора. Я йшла сама кілька кварталів та ревіла під ліхтарями. За тиждень він вже був у стосунках офіційно з тією жінкою. Я далі ходила на роботу, бачила його фото у брендованих речах, подорожах і вечірках за кордоном. Жодного вибачення не отримала. Жодного признання, що вчинив боляче.
Зараз я знаю цілий рік була тією дівчиною, яку ніхто не мав бачити. Тією, що існувала тільки «на задніх дворах». Тією, що «недостатньо крута» для спільного фото. І це, як манна каша на шкарпетках, просто так не відтирається.
