О сьомій ранку задзвонив телефон, і я миттю зрозуміла це Олексій. Лише він міг турбувати людей у таку пору зі своєю звичкою починати день з пятої години.
Так? буркнула я, ледве прокинувшись.
Марічко, вибач, що розбудив, але мені дуже потрібна твоя допомога.
Я сіла на ліжку. З ним «дуже потрібна допомога» зазвичай означала або халепу, або щось немислиме.
Кажи вже, не муч.
Мені треба їхати у відрядження до Варшави. На два тижні. А Оксана на шостому місяці, лікар велів їй більше лежати
І ти хочеш, щоб я доглядала за твоєю вагітною дружиною? перебила я.
У слухавці завмерла тиша.
Просто приди, перевір, чи все гаразд, допоможи з їжею, супроводи до лікаря
Ти взагалі уявляєш, як це звучить, Олексію?
Уявляю, зітхнув він. Але я довіряю тільки тобі. До того ж Оксана тебе обожнює. Каже, що ти як сестра, якої в неї ніколи не було.
Чудово, подумала я. Сестра, яка колись була його дружиною та й досі не певна, що остаточно його відпустила.
Я поклала трубку, але вже за півгодини стояла біля їхніх дверей. Оксана відчинила у піжамі з квітами, зі скуйовдженим волоссям, з круглим, ніжним животом.
Марічко! Я не хотіла тебе турбувати, це все Олексій вигадав, зніяковіло посміхнулась вона.
Спокійно, я не зла. Де твій мандрівник?
У шафі, шукає чорні шкарпетки. Як завжди, безрезультатно.
О, ці пошуки мені дуже знайомі.
Ти справді прийшла? визирнув Олексій.
Так, але я маю умови.
Він насторожився:
Які?
Не телефонуй кожні пять хвилин. Після повернення вечеря у «Шешори». І купи Оксані львівські цукерки, бо вона їх хоче ще зранку.
Звідки ти знаєш? здивувалась вона.
По очах видно, усміхнулась я. Вагітні жінки відкрита книга.
Коли він нарешті поїхав, ми залишилися вдвох колишня і нинішня, обидві трохи збентежені.
Дивно, так? промовила Оксана, наливаючи мені чай.
Дуже. Але в моєму житті дивне трапляється часто.
Ми почали проводити час разом. Я приходила вранці, готувала сніданок, прибирала. Дивилися фільми, сміялися, розмовляли про все.
Скажи чесно, ти ще його кохаєш? одного разу тихо запитала вона.
Я могла б збрехати. Але не перед нею.
Так. Але вже не так, як раніше. Це любов до спогаду. Болить, але не палить.
Вона кивнула.
Я боялася, що ти мене ненавидиш.
Повір, я намагалась, засміялась я. Але ти занадто добра для ненависті.
Наступного дня ми пішли до лікаря. Коли на екрані зявилось крихітне серце, Оксана стиснула мою руку.
Бачиш? Ось він.
І я справді побачила маленьке життя, народжене з минулого, яке я колись ділила з цим чоловіком. Було боляче але й спокійно.
Гарний, сказала я щиро.
Думаєш, Олексій заплаче, коли побачить знімок?
Безперечно. Він і на комедіях ридає.
Ми сміялись. Ми плакали. Ми стали подругами.
Одного вечора, готуючи вечерю, Оксана запитала:
Чому ви розійшлися насправді?
Я поклала ложку.
Ми були як вогонь і вода. Я порядок, він безлад. Я тиша, він буря. Кохалися, але не вміли жити разом.
А зі мною?
З тобою він знайшов рівновагу. Ти його заспокоюєш. Я ж лише додавала полумя.
Вона посміхнулась крізь сльози.
Ти неймовірна, Марічко.
Ні, я просто навчилась бути щасливою за інших.
Коли Олексій повернувся, Оксана ледь стрималась, щоб не кинутись йому на шию. Він сипав подяками.
Марічко, ти ангел.
Ангел, який чекає вечері у «Шешорах», нагадала я.
Вони сміялись, а я дивилась на них і раптом відчула так, я все ще люблю його. Але тепер це любов без умов. Любов, яка вміє радіти чужому щастю.
Ця дитина матиме найкращу тітку, сказав Олексій, дивлячись на знімок.
Тітку? перепитала Оксана.
Ну звісно, усміхнулась я. Після двох тижнів разом я вже частина цієї дивної родини.
Ти впевнена, що хочеш бути серед нашого безладу? пожартував він.
Запізно відступати, відповіла я. Хтось має стежити, щоб ви не назвали дитину Валентином.
А що не так із Валентином?! скрикнула Оксана.
Ми всі трішки реготали.
Так я стала «тіткою» для дитини мого колишнього та його чудової дружини. І знаєш що? Я більше не почувалась самотньою.
Моя історія могла б бути сценарієм для драми, але в ній було все сміх, сльози, ніжність і прощення.
А коли через кілька місяців Оксана подзвонила мені й сказала:
Марічко, будь хрещеною нашого сина,
я тільки засміялась і відповіла:
Ну от, тепер я з вами назавжди.
Життя іноді зводить нас незвичай
