Сьогодні зрозуміла, що таке щастя
Повертаючись додому, Марічка дякувала долі, хоч би її старша донька Олеся буде щаслива. Їй самій не пощастило в житті. Але вона ні про що не шкодувала, вірила, що все відбувається так, як призначено.
— Мені було судж зустріти Тараса, зустріла й покохала, а потім і за чоловіка пішла. Народила Олесю, а чоловік сина хотів. Хотіла його порадувати, знову завагітніла й народила сина Андрійка. Саме після його народження й почалися всі невдачі. Андрійко народився інвалідом, прикутим до візка на все життя. Марічка важко зітхнула, відчиняючи двері у під’їзд.
Тарас, дізнавшись про діагноз сина, одразу зібрав речі й пішов, кинувши на останок:
— На мою допомогу не розраховуй.
У Марічки опустилися руки після його втечі. Доньці шість років, син хворий. Нічами вона ридала в подушку, думала — не витягне.
— За що мені таке? — питала вона у небес.
Але одного дня зібрала волю й вирішила:
— Плач чи не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде й не допоможе. Це моє життя, це мій біль.
Олеся ходила в садочок, а через рік — до школи. З Андрійком займалася, вкладала в нього всю душу. Андрійко обожнював матір і сестру, підростав. А Олеся ввечері возилася з братом, даючи матері відпочити й зайнятися домашніми справами. Так і жили втрьох, діти росли в материнській любові. Марічці пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути з сином. Олеся дорослішала й допомагала.
Відчинивши двері квартири, Марічка побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Вона дивилася на Олесю з захопленням, а в очах стояли сльози. Ось і виросла її дитина, стала красунькою. Марічка раділа, що змогла виховати її й дати освіту. Тепер Олеся збиралася заміж за Ярослава, доброго хлопця, самостійного й навіть з власною квартирою.
— Олесю, яка ж ти в мене красуня! Ярослав просто здивується, побачивши тебе в цій сукні. Але чи не рано ми її купили? Кажуть, з цим не варто квапитися.
— Мамо, ну чому ти завжди псуєш настрій? Ніщо не рано. Ярко сказав, що в нього знайомі в ЗАГСі, тому шлюб ми оформимо швидше.
— Гаразд, це я так, згадала прикмету. Все буде добре, тільки не показуй сукню Ярославу до весілля.
Марічка пішла до кімнати сина. Андрійко зрадів. Поговоривши з ним, вона вийшла на кухню.
— Як швидко виросла Олеся, — думала вона. — Вже закохалася й заміж збирається. Ярослав, здається, порядний хлопець, сподобався відразу. Материнське серце не обманеш.
Вона посміхнулася, згадавши, як Ярослав урочисто обіцяв:
— Я люблю вашу доньку й запевняю, що вона ні в чому не буде мати потреби. Вона буде щаслива зі мною! Я хочу влаштувати пишне весілля, запросимо багато гостей. Але ви не хвилюйтеся — усі витрати я беру на себе.
— Тепер я спокійна за доньку, — подумала Марічка й подякувала Богові за такого зятя.
До весілля залишалося небагато, коли Марічка раптом захворіла. Відчула слабкість, запаморочення. Лікар, подивившись на аналізи, сказав:
— Не хочу вас лякати, але вам потрібне додаткове обстеження.
Марічка злякалася. А якщо діагноз буде страшним? Як вона залишить дітей? Олеся ось-ось вийде заміж, а Андрійко? Він не може бути сам.
— Мамо, не переживай, ми впораємося. Поки ти будеш у лікарні, я піклуватимуся про Андрійка.
— Але ж у тебе весілля!
— Нічого, Ярко перенесе дату.
Ярослав справді переніс. Марічку госпіталізували. Вона сиділа в палаті й чекала результатів, постійно думаючи про сина. Лікар увійшов із посмішкою:
— Ну, голубко, не варто себе мучити. У вас нічого страшного. Є невелика доброякісна пухлина, але це не смертельно. Операція не потрібна. Просто живіть і радійте.
Марічка не знала, чи сміятися, чи плакати. Але по дорозі додому її знову охопили сумніви.
— Лікар сказав стати на облік. Може, щось приховує?
Вона поділилася з донькою, але Олеся запевнила:
— Мамо, все буде добре.
Проте думки не давали Марічці спокою. Вона подзвонила доньці:
— Олесю, треба поговорити.
— Що знову, мам?
— Я довго думала. Крім тебе й Андрійка, у мене нікого немає. Пообіцяй, що не залишиш брата.
— Мамо, я вже казала — я його не покину.
— Я буду спокійніша, якщо ми оформимо опікунство.
Олеся знала: якщо мати так вирішила, її не переконати.
— Добре, мам, оформимо. У Ярослава є знайомий нотаріус.
— А раптом Ярослав буде проти?
— Чому? Він мене любить, а до Андрійка також добре ставиться.
Але коли Олеся розповіла Ярославу, він вибухнув:
— Ти у своєму розумі? Опікати інваліда? А якщо щось станеться з твоєю матір’ю? Ти будеш тягатися






