Моя свекруха гучно оголосила: «Слухай, цієї квартири ти не отримаєш!»
Моя свекруха була найгучнішою з усіх, заревла: «Слухай, цієї квартири ти не отримаєш! Не знаю, яким чином ти «доглядала» дідуся, яким обманом змусила його переписати тобі житло, але воно тобі не належатиме! По-друге, ти зникнеш з життя мого сина. Врешті-решт він знайшов гарну дівчину з порядних людей. Тож ти зі своїми дітьми зникнеш з обрію. Усе зрозуміла?»
Десять років я доглядала чоловікового діда, живучи в орендованій квартирі з дітьми. Його сестра Марічка мешкала в тому самому будинку. Свекруха теж не знаходила часу для свого чоловіка вони не знаходили спільної мови. У мене не було вищої освіти, не було карєри. Весь вільний час я віддавала дідові та дітям.
Мій чоловік постійно зраджував, його родинна ситуація напружувала. Інші жінки не мали серйозних намірів чоловік з дітьми і без майна, тому завжди повертався до мене. Я пробачала заради дітей. Ми не купували власної оселі більшість грошей йшла на оренду та діда. Коли Марічка навідувалася, то лише щоб випросити частину його пенсії, скаржачись на фінансові труднощі. Але ці труднощі не заважали їй з родиною щороку їздити на відпочинок та іноді міняти авто.
Пять років тому дід заповів мені свою квартиру. Він сказав:
«Ти стала ближчою, ніж уся моя родина разом. Онук зрадник, він віддасть житло матері чи сестрі. Нехай мої правнуки живуть краще. За твої труди отримаєш відплату. Щоб потім не казала, що прожила життя дарма.»
Ніхто не знав про заповіт: чим менше знають, тим спокійніше сплять. Коли дід захворів сильніше, родина раптом активізувалася. Вони почали відвідувати його, цікавитись здоровям. Навіть запропонували допомогу у догляді вперше за багато років! Дід не був дурнем і знав, чого вони хочуть. Він приймав увагу з усмішкою, кмихнувши мені.
Нарешті у мене зявився вільний час. Ви не уявляєте, що значить гуляти самотужки містом без дітей і без візка діда. Я раділа свободі. Дід недовго прожив. Щиро шкодувала сміливого старого. Поділ спадщини почався майже відразу. Свекруха й Марічка почали тиснути на мого чоловіка:
«Віддаси дідову квартиру Марічці. Вона вже багато років тут живе, це її дім. Потім отримаєш мамину квартиру. Просто відмовся від спадщини. Отримаєш усе, але потім.»
Чоловік повірив обіцянкам матері й погодився не претендувати на житло. Я не сприймала серйозно її слова, що квартиру залишить синові: моя свекруха, окрім Марічки та її дітей, нічим більше не цікавилась. Мені було сумно десять років догляду, а потім нікому було не потрібно, лише майно ділили.
Я шанувала дідову мудрість. Він рано пішов до нотар
