Мамо, що ти наговорила моїй дружині? Вона вже речі збирала!
Я сказала їй всю правду. Ну ти ж сам розумієш, вона тобі не пара. Олеся набагато краще для тебе.
Яка ще Олеся? Ти взагалі, що собі думаєш?
Я завжди знала, що мій син особливий. Він був моєю першою дитиною, і я любила його понад усе. Коли він виріс і одружився, мені було важко це прийняти. Я не могла змиритися з думкою, що в його житті зявилася інша жінка, яка, ніби-то, зайняла моє місце. Відпустити дорогу дитину з дому це нестерпно, але я ж все ж таки це зробила довірила його чужій людині.
Мій син це сенс мого життя. Я жила ним і все робила для нього. Виховувала сама, бо чоловік майже завжди був у відрядженнях, і мені доводилося бути обом: і матірю, і батьком. Я навчилась перебивати колесо на велосипеді, ганяти у дворовий футбол, грати в “козаки-розбійники”, бо хотіла, щоб сину завжди було зі мною цікаво. Знаю, що він цінує це. Я ладна на все, аби він був щасливий, бо він для мене найцінніше у світі.
Я бачила, що його дружина не цінує його так, як я. Готує абияк, тарілки з м’яса лишає в раковині до завтра, по хаті безлад рушник на підлозі, її речі всюди валяються. Та й загалом, яка з неї берегиня домашнього вогнища?
Але я все одно хотіла бути біля нього, як і завжди. Щотижня забігала до них у квартиру у мене був свій ключ, син дав ще минулого року забирала його брудні речі і несла додому, прасувала, гладенько складала. Коли нікого не було, я тихенько все робила, щоб навіть “фурія” ця, його дружина, не помітила. І повертала складане до шафи.
Ну не можу я інакше. Син працює і навчається, весь у справах, йому ніколи тим займатися, а його жінка за три роки так і не навчилася ні випрати, ні випрасувати чоловічі речі.
Я спеціально беру дитячий порошок, бо в нього алергія. Мені це важко дається, але я знаю інакше ніяк. Її абсолютно не турбує, що мій хлопчик потім чхає після її прання. А ще розтягнула один єдиний вовняний светр, що я особисто йому на день народження звязала. Прийшлось розпустити й заново вязати! Легше ж самій зробити, ніж потім виправляти чужі халепи.
Моя невістка ніяк не зрозуміє, чому я це роблю. Вона злиться: Навчіть сина самостійному життю! Але як же я його залишу серед бруду, якщо вона навіть не намагається створити затишок удома? Мабуть, звикла жити в бардаку. Я ж лише хочу, щоб мій син був здоровий та щасливий! Якщо це в моїх силах, то чому б ні?
Чоловік весь час сварився за це зі мною. Каже: Дорослий уже, вибрав дружину хай сам живе, як хоче. Я ж не можу спати спокійно, знаючи, що дитина після роботи повертається у розгардіяш і сам собі повинен їсти варити!
Я вирішила, що виперу ще раз весь його одяг і більше не буду чіплятись. Ранком, коли всі були на роботі, пішла до них навіть деякий одяг невістки взяла, аби не смерділо в шафі. Чоловіка вигнала до сусіда в гості хотіла спокійно все перепрати.
Навіть ковдри й подушки попрала, вигладила, все винесла, завязала вузлище і понесла додому синові. Добре, хоч живе поряд. Він на четвертому поверсі, мені з ногами важко, але сьогодні ліфт ремонтували мусила дертися до гори сама. Несла той тягар, ледве піднімалась, сльози градом… Думала, як там мій син, з ким тепер він, чи дбає про нього хоч хтось
Дійшла, добрела. Як завжди, відкриваю двері своїм ключем, зайшла тихенько. Чую: у сусідів пес, той песик Барбос вже чуятакий шум і дзвін. Дивлюсь у коридорі жіночі туфлі, які раніше не бачила. Думаю: якась подружка цієї знову непотріб залишили. А тут бачу штани сина валяються під дверима в спальню. Нахилилась підібрати, і тут… Чую якісь дивні звуки зі спальні.
Піднімаю голову й… бачу свого сина з якоюсь брюнеткою. Його дружина білява, ця темнява. Завмерла, оторопіла від побаченого, син закричав:
Мамо, вийдіть геть! Не можете дати мені спокійно жити! Я винувато прикрила двері й кажу:
Вийди, треба поговорити. За мить він виходить на кухню у тому халаті, який я йому на день народження дарувала.
Мамо, навіщо ви тут? Ще й ключами користуєтесь
Ти сам дав їх, щоб я могла провідати інколи, шепочусь ніби винна.
Ну так попереджати треба про візити.
Я ж просто хотіла попрати речі, тобі дзвонила.
Я чекав завтра, а не сьогодні, буркнув він.
Це Світлана тепер з темним волоссям?
Ні, це зовсім інша дівчина.
Ти зраджуєш дружині?
Думаю, ти мене зараз лаятимеш
Я посміхнулась гірко, кажу: Синку, вибір завжди залишається за тобою. Він задумався, подивився у вікно:
Знаєш, Олеся мені подобається більше. Світлана думає лише про роботу, вдома бардак. А Олеся і обід зварила, і кухню підмила, і взагалі вона дуже добра. Але у всіх буває баловство Я все одно не залишу Світлану.
Як вирішиш, сину, так і є. Я тобі ще випрала речі твоїм порошком. Більше не чіплятимусь, якщо про тебе подбає така дівчина, як Олеся, відповіла я й покинула квартиру.
Поглянула ще на кухню: чисто, супчик на плиті, підлога підлита одразу видно рука господарки. Скажу чесно, була вдячна долі, що син нарешті міг би бути з порядною дівчиною, і сумнівів не залишилось: Світлана його не варта.
Минув тиждень. Я вже спокійна головне, що мій син у теплі. Пішла на базарчик біля дому, бачу Світлана вибирає якусь модну екзотику: авокадо, якісь хлібці, кефір, гречку. Підійшла:
О, Світлано, може, вирішили на дієту?
Доброго дня, Маріє Петрівно, так, ми з вашим сином плануємо на літо в Туреччину, хочемо гарно виглядати, відказала вона гордо.
З моїм сином? Та ж ви розійшлись
Що? Він таке сказав?
Так, у нього інша Олеся
Яка Олеся?! Ви що, жартуєте? Ніякої сварки не було!
Була, була! Я тобі співчуваю, нарешті зможеш знайти собі чоловіка, який не буде давитися гречкою, кажу їй у відповідь і дивлюсь на ті її ні до чого продукти.
Вона ж розлютилась, кинула кошик і вибігла з магазину. Я здивувалась така вже скандалістка!
А через годину дзвонить мій син:
Мамо, що ти наговорила дружині? Вона готова піти з дому!
Я лише сказала правду: вона тобі не пара, Олеся краща.
Яка Олеся? Ви що, все вигадуєте?
Я вважала, що ти вибрав її, що покинув Світлану
Нічого такого не було! І ніякої Олесі не було! Перестань мені дзвонити, ми замок змінимо. Ти для мене більше не існуєш.
І ось сиджу на кухні, дивлюсь у старий візерунок на фіранці, десь за вікном воркують голуби. Думаю: чи можу я відпустити свою дитину назавжди? А може, варто все ж мовчки помолитись і відпустити хай щастя сам собі вибирає.
