Мій син був моїм другом і опорою все життя, але після його весілля ми стали чужими.
Мій син завжди був моїм другом, моєю підтримкою. Але після його шлюбу все змінилося.
Ніколи б не подумала, що моя дитина може так змінитися під чиїмось впливом. Мій єдиний син, Дмитро, завжди був золотою дитиною вихований, добрий, завжди готовий допомогти. Таким він виріс, таким залишався й у дорослому житті. До його весілля ми були нерозлучні: часто бачилися, годинами розмовляли про все й ніщо, ділилися радощами й печалями, підтримували одне одного. Звісно, в розумних межах я не втручалася в його життя більше, ніж потрібно. Але все розлетілося, коли в його житті зявилася вона Марія.
На весілля Марія й Дмитро отримали від його батьків подарунок однокімнатну квартиру в самому центрі Києва, щойно відремонтовану. Вона стала їхньою власністю, їхнім затишним гніздечком. Мене ніколи не запрошували до них, але син показував фотографії на телефоні: світлі стіни, нові меблі, затишок. Після смерті чоловіка в мене не залишилося жодних заощаджень, і я вирішила передати молодим майже всі свої прикраси золоті ланцюжки, каблучки, сережки, які збирала роками. Я сказала Марії: «Якщо хочеш переплавити я не проти». Я хотіла зробити їм добре, підтримати на початку спільного шляху.
Але Марія… Вона відразу показала своє справжнє обличчя. Характерна жінка гостра, як бритва. Я помітила, як вона розглядала весільні конверти з грішми її допитливість щодо суми всередині мене насторожила. З одного боку, ця рита могла б зробити її гарною дружиною, але з іншого варто бути насторожі. Сучасні жінки часто бачать у чоловіках лише гаманець, витрачають їхні гроші, як свої, потім розводяться, забирають половину й шукають нову жертву. Я не бажаю такого Дмитру, але тривога гризе мене зсередини.
Через півроку після весілля Марія заявила, що поки що не хоче дітей. «Не зараз, казала вона, у нашій маленькій квартирі це неможливо». Розводила руками: «Що робити? Я не хочу брати кредит, і невідомо, коли ми зможемо дозволити собі велику квартиру. Дмитро ще не став великим начальником». Вона розмірковувала вголос, але в її голосі відчувався розрахунок. А я живу в будинку, який почав будувати мій покійний чоловік. Він досі недобудований, у стінах діри. Взимку тут лячно холодно моєї пенсії не вистачає на опалення. І ось Марія кинула: «Продай свій будинок, купи собі студію, а решта грошей віддай нам на нову квартиру. Тоді подумаємо про дітей».
Ви розумієте, що це означає? Вона хоче, щоб я, стара й слабка, перебралася в клітку, поки вони візьмуть усе найкраще. А потім хто знає? може, і цю кімнатку відберуть, щоб відправити мене в будинок для літніх. Спочатку я ще думала погодитися якби вони лише допомагали мені раз на місяць. Але зараз? Ніколи! З такою, як Марія, треба бути обережною від неї можна очікувати будь-чого.
Після цієї розмови Дмитро кілька разів приходив до мене. Він ніби випадково натякав, що її ідея не така вже й погана: «Навіщо тобі великий будинок? В квартирі було б простіше, комунальні нижчі». Я стояла на своєму: «Місто росте, через 510 років будинки подорожчають. Моя ділянка вже не на околиці продавати зараз було б дурницею». Одного разу я запропонувала: давайте поміняємося. ВониВони переїдуть у мій будинок, а я в їхню студію, адже це ж одне й те саме, чи не так?
