Мій син довго шукав собі дружину, але я ніколи не ставила під сумнів його вибір. І ось, коли йому вже стукнуло тридцять, нарешті знайшовся ідеал Люба. Просто українська Белосніжка в житті мого Павла!
Ледь не щодня я чула, яка ж вона лагідна й гарна. Мій син з головою закохався захоплено розповідав і мені, і друзям, які ж у Люби чесноти, мовляв, саме така йому і треба. Ну, я як мама, звичайно, схвалила його вибір.
Весілля? О, з цим у нас традиційно і клопіт, і радість. На щастя, подруги та родичі допомогли організувати все “як книжка пише”. Батьки Люби люди чудові, ми одразу порозумілися. Спочатку було все немов у кращих лірах: голубки і та й годі. Проте минув час, і сімейна гармонія дала тріщину. Вони почали сваритись через дрібниці, і я, хоча й знала, що перший рік буває важким, все ж переживала, бо хотіла, щоби їхнє життя було солодшим за мед.
І тут якось увечері Павло, зі своїми речами, зявляється на порозі: “Мамо, пустиш переночувати? Люба вигнала, нема де голови прихилити”. Залишився у мене на кілька днів, Люба й не з’явилась, не захотіла навіть розмовляти. А потім усе по новому колу: сварки, валізи, ночівля у мами.
Якось Люба сказала, що чекає дитину. Я вирішила, що настав час мамі втрутитися хотіла порадити їм, як уникати сімейних бур. Але ну кому в Україні потрібні поради тещі? Зробила тільки гірше. Чвари почали траплятися частіше, Павло все частіше гостював у мене. І в його очах вже не було того колишнього щастя, ба навіть натхнення тільки сум та розчарування.
Врешті-решт я не витримала й кажу: “Може, ну того, Павле? Обміркуй, чи є сенс мучитись. Батьком ти будеш чудовим, навіть живучи окремо”. Так і сталося незабаром син подав заяву на розлучення в суд. Заплатили мито 908 гривень.
Аж тут Люба прийшла до мене ледь не в сльозах: “Допоможіть, переконайте Павла не руйнувати сім’ю!” Я і раніше радила їй берегти родину, не виносити сміття з хати. А вона потім ще й на люди говорить, мовляв, я втручаюсь, а сама вже ледве не сварки наживо транслює
Чесно, не знаю, що й думати. Чи правильно зробила, що порадила, чи треба було не канючити про розлучення? Жінка сина мене не любить, сам син далі віддаляється. Але, може, в них ще є почуття? Жити окремо важко, разом ще той квест. Так і живемо “між крапельками”, як справжні українціАле знаєте, була в цьому всьому якась наука і для мене. Можна вічно захищати дітей, давати поради, навіть намагатися втримати чиїсь сімейні стіни. Та щастя це таке крихке й особисте, що навіть материнське слово часом як непроханий дощ у спеку. Я навчилася відпускати і приймати, навіть якщо це болить.
Зараз Павло все рідше заходить до мене з валізою, а Люба частіше пише мені короткі, але теплі повідомлення про онука. Вони змогли розійтися, не перетворившись на ворогів, і я впевнена кожен знайде своє світло, коли перестане шукати його в чужих оселях.
Життя між крапельками то не лише про баланс. То ще й про надію: хай як би не склалась погода, завжди зявиться веселка, якщо не поспішати засуджувати дощу.
