Мій син Андрійко має неймовірну память. Ще в садочку він напамять знав усі тексти до свят, тому завжди тримав у запасі всі ролі раптом хтось захворіє, він міг замінити кого завгодно. До останнього лишалося загадкою, за кого він буде одягнутий, бо діти часто хворіли.
На новорічне свято пятирічному Андрійкові випала роль огірочка. Дізнавшись про це напередодні мого чергування в лікарні, я швиденько придбала зелену футболку, кольоровий картон та з піднесенням усю ніч шила зелені шортики до футболки і клеїла салатову картонну шапочку з дротяним хвостиком, обтягнутим зеленою тканиною.
На свято мав іти тато, а це викликало певні підозри, тому інструкцію, як правильно вдягнути сина й закріпити шапочку, я прочитала чоловікові зранку перед роботою.
Посеред робочого дня мені зателефонувала вихователька схвильованим голосом повідомила, що захворів хлопчик, якому дісталася головна роль, і завтра Андрійко буде… Колобком. На моє нервове питання: «А може Колобок бути у костюмі огірка?» у відповідь пролунав промовистий мовчазний затяг.
Я швидко передзвонила чоловікові, повідомила про форс-мажор. На диво радісним голосом (це мало б мене насторожити) він запевнив: «Усе буде гаразд. Я візьму з собою двох друзів-хірургів, а троє хірургів це ж ціла команда! Ми, хірурги, кмітливі хлопці, поїдемо до нас і все організуємо» (мабуть, моя інтуїція тоді щось пропустила!).
Заклопотана у пологовому, я зателефонувала додому о девятій вечора. Телефон підняв син: сказав, що купили білу футболку, зараз тато клеїть жовтий картон, дядько Володимир готує їсти, а дядько Владислав регоче.
Ще за годину Андрійко повідомив, що лягає спати: дядько Владислав вирізав з картону круг і малює на ньому очі, дядько Володимир відкриває банку квашених огірків, а тато ікає від сміху.
Опівночі я наважилась дізнатися, що там. Чоловік сказав: дядько Володимир і дядько Владислав дуже втомились робити костюм Колобка та вже сплять. Є певні нюанси.
Колобка, майже випадково, дядько Володимир приклеїв суперклеєм до білої футболки, та ще й криво. Коли дядько Владислав намагався зняти цей шедевр, футболка порвалася й довелося пришити круг до зеленої, «огіркової», медичним шовком.
Але, казали, виглядало гарно навіть краще, ніж я могла собі уявити. А ще вони примудрились намалювати Колобкові тридцять зубів, і він усміхається на всі зуби щоправда, на два не вистачило білого картону.
(«Нічого страшного, відповіла я, серед тридцяти ніхто й не помітить!»)
Я заспокоїлася: треба працювати, а костюм вийде найкращий. А хто там так хропе? Дядько Владислав, який так старанно вирізав картонні зубки, що заснув прямо у кріслі.
Всю ніч мене гризли сумніви. Здавши зміну, я почала благати завідувачку відпустити мене хоч на годинку до сина на свято.
Трохи запізнилася. З залу лунав сміх з вигуками та схлипуваннями. Відкрила обережно двері
Біля святкової ялинки стрибав Колобок. Величезне кругле жовте місяцеподібне обличчя на грудях сина тяглося від підборіддя аж до колін. Очі «монстра» дивилися у різні боки. Три горизонтальні, акуратно прошиті медичним шовком шви над очима нагадували морщини Колобка, що багато пережив у житті.
Особливо вражало: у широко розтуленому роті бракувало саме двох передніх верхніх зубів результат дефіциту картону.
Це був немолодий, життя побачивший Колобок із сумними зморшками та хитрою посмішкою, ніби тільки-но повернувся з далекої подорожі. Святковості додавав салатовий картонний капелюшок огірка з дротяним хвостиком, що переконався на зелену тканину.
У цей момент Андрійко почав декламувати: «Де іще такого, як я, ви побачите?..»
(Далі мав бути віршик, що тільки в казці і на новорічному ранку можлива така дивовижа, але залу було вже не до того вихователька, зітхаючи, присіла на корточки, батьки витирали сльози)
Із цієї пригоди я зрозуміла: для щастя дитини не завжди потрібен ідеальний костюм, головне любов, турбота й трохи веселощів. Саме такі казкові моменти залишаються в серці назавжди.
