Мій син привів у нашу квартиру дівчину, а я й гадки не маю, як делікатно попросити її піти.
Тільки анонімно можна зізнатися у подібних речах, про які сьогодні вирішив розповісти. Стільки гіркоти накопичилось, що вже просто не витримую. Готовий до осуду, але, думаю, мене зрозуміють ті батьки, чиї діти раптом стали дорослими.
Ти народжуєш дитину, виховуєш його, розлучаєшся з дружиною, бо вже не в силах більше із нею жити, тягаєшся із малим по лікарях, намагаєшся зробити все, щоб твоя дитина, яка росте без мами, не відчувала себе лишньою на цьому світі. Дві роботи тягнеш, потім ще надвечір на плиті крутишся, наче це третя зміна, телефону купуєш нові, в школи гроші носиш, і ось:
Тату, Марічка буде жити з нами.
З ким? У нашій 44-метровій київській “хрущовці”? Дівчина житиме в кімнаті мого сина? Їстиме? А речі де вони мають стати? Чи буде тепер дві господині?
Син повідомив цю новину з такою радістю, сподіваючись, що я зрадію, розквітну в усмішці, помчусь очищати шафи для тієї Марічки…
Дівчина вона, може, й хороша. Але ж це не означає, що я хочу ще когось постійно бачити у себе на кухні. Дорослі? Беріть іпотеку чи орендуйте квартиру, Київ не маленький. Нащо ці “економії на оренді”? Хіба мій спокій не вартий трохи додаткових витрат?
Врешті я втомився сперечатись і поступився. Син має частку в цій квартирі, має повне право когось привести. Не хочу брехати обіцяв писати відверто. Друзі теж зреклися мене: “Ти не думаєш про сина, якій ти після цього тато?”
А тепер заходжу додому і все дратує. Починаючи з порогу. Черевики чужі у передпокої, забруднена плита в кухні, значить, Марічка щось готувала. А що, продукти, які я купив, тепер уже не мої? Ні, грошей не шкодую, але неприємно, коли готуєш, а в один момент закінчується борошно. І ці постійні черги до ванної
Чесно, хочу, щоб Марічка з’їхала. Не потрібна мені ще одна господиня в домі.
Тут мене й осінило: а якщо мені привести в гості жінку? Чому я стільки років мовчав, не заводив у квартирі нові стосунки? Чому мій дорослий син може жити з дівчиною, а мені не можна? Нехай посидять усі разом на 44-х метрах і відчують, як живеться в тісноті!
Отакий несподіваний лист пишу. Мені, як батькові хлопчика-підлітка, складно уявити себе в такій ситуації, тож з цікавістю чекаю ваших коментарів.
Як ви вважаєте, дорогі читачі? Чи опинялися ваші діти вже в подібних історіях? Чи вдалося порозумітися з половинками сина або доньки? Має право чоловік попросити Марічку виїхати з дому?
