«Я плачу, бо мій син викреслив мене зі свого життя»: невістка зруйнувала мою родину
Дівчата, мені боляче навіть писати ці рядки, але я більше не можу мовчати. Мій син — єдина дитина, яку я виносила, виростила, виховала — тепер поводиться так, наче мене немає. І все це почалося після того, як у його житті з’явилася вона — його дружина, моя невістка. Я досі не розумію, у чому моя провина. Де я помилилася? Чому рідна людина може так холодно відвернутися від матері?
Я сама виховувала сина. Чоловіки у моєму житті були, але не ті: хто користувався моєю добротою, хто просто зникав. Можливо, це мій характер, а можливо, я просто занадто хотіла любові й приймала за неї те, що нею не було. У лихі 90-ті я працювала на кількох роботах, економила на собі, аби в сина було все. Ішла крізь життя, не зважаючи на втому, не шкодуючи рук, не досипаючи ночей.
Потім з’явився чоловік, який став для нас порятунком. Одружений, так. Але він допомагав. Найголовніше — влаштував мого сина на роботу до нафтової компанії. Підтримував нас і морально, і матеріально, коли більше нікому було. Завдяки йому син став нафтовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, влаштувався. Я завжди вірила в нього, навіть коли він мріяв про власний бізнес, а не про заводську зарплатню. Я давала гроші, навіть якщо сама сиділа на хлібі та воді.
Потім він привів додому дівчину. Гарна, але нерозумна, як мені тоді здалося. Завагітніла швидко. Я раділа — у мене буде онука! Допомогла з весіллям. Мій знайомий дав їм гроші на обручки, і тоді я вперше відчула тривогу. Вона обрала перстень дорожчий за всю суму, не порадившись ні з ким. Я несміливо зауважила, що дорівечка ж на двох, і, можливо, варто обрати щось скромніше, але однакове. Вона подивилася на мене з ненавистю. З того дня я стала її ворогом номер один.
Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм авто, аби син міг підробляти після зміни. А потім усе пішло шкереберть. Машину продали, грошей стало менше. Пішли докори від її родичів: «Що за чоловік, якщо не може утримувати родину?» — і незабаром розлучення. Син спився. Забрали права. Я витягувала його з тієї прірви. Допомагала. З’явився бізнес. Лиш тільки гроші повернулися — вона теж повернулася. А мене став уникати.
Бізнес оформлений на мене — через борги у судових приставів. Він платить, але по трохи. Став грати в азартні ігри, сподіваючись виграти й повернути все: дружину, родину, стабільність. Я знову дала йому гроші — на працівників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все буде добре. Я вірила. А потім він почав вимагати більшого — звільнитися, аби бути йому корисною. Я залишила роботу, віддала себе цілковито, але тепер просто сиджу й чекаю, коли про мене згадають. Часто — не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити — нема на що. Запрошують мене лише тоді, коли від мене щось потрібно.
Він подарував мені авто — гарне, сучасне. Тільки ось ні заправити, ні застрахувати його я не можу: грошей не дає. Іноді забирає його, потім повертає — зламане. Коли треба було їхати терміново — машина не завелася. А я ж ще й кредит за його попереднє авто виплачую — оформила на себе. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо мати.
Я віддала їм частку у своїй квартирі. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Раз прийшла до нього на роботу — він накричав. Сказав, що я його ганьблю. За що? Я ж не п’ю, писала у літературні журнали, була у Спілці письменників, читала книжки, працювала все життя. Я не якась асоціальна баба з під’їзду.
Іноді я просто благаю пробачення — за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Пробач, якщо щось не так». А тепер — мене заблокували. Не додзвонитися. Не написати. Я залишилася у тиші, і мені здається, що я збожеволію від цієї порожнечі. Я сижу біля вікна, дивлюся, як проходять чужі діти, й думаю: у чому я провинилася? За що мій син — моє все — вирішив, що я більше не потрібна?
Я плачу від болю, який не можу ні висловити, ні пережити. Плачу, бо той, хто повинен був моєю опорою, став найдальшою людиною на світі. І все, що лишилося — спогади й надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли весь світ був проти. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати — просто любить…
