Тато нас залишив, залишивши маму з великими боргами. З того часу я втратила своє право на щасливе дитинство.
Коли мені було 10 років, а моєму молодшому братові 3, тато пішов з родини. Він знайшов іншу жінку, яку вважав красивішою за нашу маму. Нам він залишив квартиру, куплену в кредит, ще коли батьки були разом. Колись я навчалася в гарній школі, брала участь у конкурсах, ходила в гуртки, грала у баскетбол. Але одразу після розлучення усе змінилося. Мамі довелося працювати на двох роботах, щоб вижити.
Вона працювала прибиральницею, а потім бігла доглядати за хворою жінкою. Мені довелося перейти в іншу школу, що була ближче до дому. Про баскетбол треба було забути у мамині вихідні я залишалася доглядати за братом. Життя стало зовсім іншим. Я закінчила школу, вступила до університету і почала працювати. Моє безтурботне дитинство залишилося в минулому.
Його в мене відібрали. Тато, що прагнув вільного життя, і мама, яка часто залишала мені доглядати за братом. Недавно я нарешті виплатила всю іпотеку. Мені 22, та я вирішила збирати гроші на власну квартиру. Життя стало трохи легшим. Але й новина як тільки борг був погашений, тато знову зявився у нашому житті. Наситившись своїм «щасливим» життям, він вирішив повернутися до родини. Мама світиться від щастя, а я цього не розумію. Він не дбав про нас, не допомагав фінансово, залишив купу боргів у гривнях, а зараз ось так бажає знову бути з сімєю. Хто сказав, що я рада? Звісно, мама щаслива. А я навіть дивитися не можу на обохЯ дивилася на його руки, пересмикнуті часом і легкою провиною, і не відчувала нічого ні злості, ні полегшення. Тільки порожнечу й полегшення водночас. Я бачила, як сестра обіймає брата, як мама готує борщ і вперше за багато років співає під ніс улюблену пісню. Я стояла осторонь, розмірковуючи про справжнє щастя що воно, і для кого.
Того вечора, коли всі пішли спати, я вийшла на балкон і вдихнула нічне повітря над містом, яке за ці роки стало рідним. Я не знала, як далі складеться наша сімя. Чи захочу я пробачити, чи залишу в серці стіну. Але тепер я знала точно: моє життя належить мені, а щастя це не те, що чекаєш від когось, а те, що створюєш, навіть коли тобі лише двадцять два.
Я посміхнулася темряві, у якій вже виднівся новий світанок, і тихо сказала собі: «Це новий початок. Я більше не дозволю нічиєму вибору відбирати мій голос і мою радість. Нарешті, я обираю себе».
