Батько покинув нас, залишивши маму з великими боргами. Відтоді я втратив право на щасливе дитинство.
Коли мені було 10 років, а моїй молодшій сестрі Лесі лише 3, батько залишив нашу сім’ю. Він зустрів іншу жінку, яка, як йому здавалося, була кращою та красивішою за нашу маму. Нам він залишив квартиру в Києві, яку батьки купували в кредит ще до розлучення. За часів, коли ми жили разом, я ходив у хорошу школу, брав участь в олімпіадах і гуртках, грав у баскетбол із хлопцями у дворі. Проте після розлучення все різко змінилося. Мама була змушена працювати на двох роботах.
Вдень вона прибирала підїзди, а ввечері поспішала доглядати за хворою бабусею з сусіднього будинку. Я мусив перейти до школи, яка була ближче до дому, бо мама просила доглядати за Лесею. Про баскетбол і мови не було усе вільний час ішов на сестру та допомогу по господарству. Світ став зовсім іншим для мене.
Школу я закінчив без особливих пригод, вступив до університету і майже відразу став працювати. З дитинства мені залишилися самі спогади, адже справжньої безтурботності у мене вже не було.
Її у мене просто забрали. Батько, який вибрав легке життя, та мама, яка переклала догляд за сестрою на мене. Нещодавно я остаточно погасив іпотеку, яку взяла мама борг залишився на нашій сімї. Мені вже 22, і я вирішив відкладати гривні на власне житло. Нарешті стало трохи легше дихати. Але несподівано з погашенням боргу знову зявився батько. Перепробував нову родину, а тепер вирішив повернутись. Мама сяє від щастя. Я її не розумію. Він нас не підтримував, кинув із величезними боргами, навіть не телефонував, а тепер хоче знову бути в родині. Хто сказав, що ми раді його бачити? Мама, звісно, щаслива. А мені тяжко навіть дивитися на них двох
Я зрозумів для себе одну річ: справжню сімю не будують лише на прощенні. Не можна просто повертатись, наче нічого й не було, залишивши на чужих плечах свої проблеми та найкращі роки тих, хто тобі довіряв.
