Мій батько розповідав мені, коли йому було сімдесят два роки, що нарешті одружиться зі своєю однокласницею!
Коли він сказав, що планує взяти шлюб, я був у шоці адже йому вже за сімдесят!
До того батько жив один вже двадцять років, бо моя мати померла ще давним-давно. Тридцять років тому я залишив батька і маму, побудувавши власну родину. Я досі часто навідуюсь до нього разом із дружиною та дітьми на Різдво і влітку. На щастя, батько здоровий, як дуб, і не жалієся на хвороби, тож сам береся за роботу в господарстві, хоча ми з дружиною завжди готові допомогти, коли треба підрізати сад або розколоти дрова на зиму.
Нещодавно він подзвонив і сказав, що настав час приводити жінку до дому! Виявилось, що це його колишня однокласниця колишня подруга, з якою вони розійшлися після школи, коли кожен переїхав до різних міст. Тепер, коли вже старі, вони вирішили знову зєднати життя. Чи не смішно це звучить?
Коли я дізнався про весілля батька, одразу сказав йому, що не розраховуємо, аби діти і ми були на церемонії, проте це його не зупинило. Пара одружилася кілька місяців тому і провела скромне святкування.
Що ж таке його старості не залишило спокою, що він не міг жити спокійно до останнього?
Найголовніше, будинок батька величезний маєток з охайним полем і великим фермерським господарством. У нього багато внуків і нащадків, які охоче готові претендувати на цю спадщину. Тому я почав задаватися питанням, чи не про вигоду йдеться в цьому шлюбі.
Ми з дружиною живемо у трикімнатній квартирі, за яку сплачували іпотеку майже усе життя. У нас двоє дітей, і я завжди вважав, що старше покоління має залишити нам цю квартиру, а молодше будинок нашого батька. А тепер ми не знаємо, кому що дістанеться.
Ми вже шість місяців не навідалися до батька, і, зізнаюся, навіть не хочемо, бо він вже почав нове життя. Родичі часто телефонує, мовляв, ми нічого не зрозуміли, і треба радіти, що батько знайшов щастя у такому віці. Я б був радий бачити його, якби не думка, що ця жінка лише користується ним, і що в майбутньому нам доведеться бігати між її родичами за господарством, в якому я провів половину свого життя.
Не знаю, що робити, та й більше не можу ігнорувати батька, а сили вже не вистачає, щоб вдавати, ніби все гаразд. Порадьте, будь ласка, як вивільнитися з цієї ситуації.
