Мені 21 рік. Пять років тому мама привела в нашу квартиру її другого чоловіка. Він мені одразу не сподобався. Працює двірником. Зявився на порозі з двома валізами й одразу почав мені наказувати та читати моралі. Неприємний тип. Не розумію, що мама в ньому знайшла. Зарплата в нього копійчана, ще й аліменти старій сімї виплачує. Я з ним ніколи не знаходив спільної мови. Спочатку мовчав, але згодом почав сперечатися з ним. Закінчивши ліцей, я вступив на медичний факультет на бюджет.
З дитинства мріяв стати лікарем. Стараюся добре вчитися, хоч у медуніверситеті справді нелегко. Навіть отримав стипендію. Пів року тому цей чоловік почав докоряти мені, що я сиджу у них “на шиї”: «Ти вже дорослий, а все ще мама тебе тягне, годуємо, вдягаємо, взуваємо; он я в твої роки вже працював». Почав дорікати, що я нічого не приношу в дім. За його словами, мав би вже підробляти і допомагати їм, бо грошей і так нема. Найгірше, що мама його підтримала каже, мовляв, він правий, намагається мене “виховати та наставити на розум”.
Мама сказала: «Можеш працювати хоча б на півставки, нам важко тебе забезпечувати, ми ж не з заліза». Два дні тому ввечері цей чоловік заявив, що дорослі діти мають жити окремо від батьків. Я розгубився, глянув на маму, а вона мовчала, тобто погодилася.
Я пішов до своєї кімнати. Наступного дня мама заговорила про вчорашнє: «Мені дуже важко, стою перед вибором. Ми постійно сваримось. Ти щоразу роздмухуєш конфлікти й не можеш промовчати. Я хочу прожити життя у спокої. Він має рацію, ти вже дорослий і маєш жити окремо. В тебе місяць, щоб знайти, де мешкати, потім маєш зїхати». Я був приголомшений. Ніколи не думав, що мама вирішить так зі мною вчинити. Я їй цього не пробачу.
