Оновлення доступне
Вперше телефон спалахнув багряно прямо посеред пари. Не просто засвітився екран увесь корпус, стара поцяпана «цеглина» Остапа раптом немов освітився зсередини, як жар у коксівній печі.
Остапе, в тебе зараз згорить, прошепотів з сусідньої парти Валентин, відсуваючи лікоть. Я ж казав: не став ці зламані прошивки.
Викладачка з економетрики щось креслила на дошці, аудиторія гулила напівголосно, але це багряне світло пробивалося навіть крізь джинсову куртку. Телефон вібрував не уривчасто, як зазвичай, а ритмічно, мов биття серця.
«Оновлення доступне», вискочило на екрані, коли Остап, не витримавши, витягнув його з кишені. Під написом іконка нового застосунку: чорне коло з тонким білим символом, схожим то на руну, то на стилізовану літеру «М».
Він моргнув. Такі іконки йому вже траплялися сотнями мінімалізм, модний шрифт, усе як у людей. Та всередині щось стискалось, неначе саме ця програма дивиться на нього у відповідь.
Назва: «Мирра». Розділ: «Інструменти». Розмір: 13,0 МБ. Рейтинг: немає.
Встанови, хтось прошепотів праворуч.
Остап сіпнувся. Праворуч сиділа тільки Оксана, обличчям у конспект. Вона не підіймала голови.
Що ти сказала? нахилився він.
Що? Оксана відвела погляд од зошита. Я мовчу, Остапе.
Голос у його голові не був ані чоловічим, ані жіночим, ні шепотом, ні звуком. Просто виник, мов спливаюче повідомлення.
«Встанови», повторив він подумки і в ту мить екран блимнув: «Встановити».
Остап проковтнув клубок тривоги. Він був тим самим фантазером, котрий пробує бета-версії, ламає прошивки, нарізає налаштування глибше, ніж хтось інший. Але навіть для нього це виглядало диким.
І все ж, палець сам натиснув.
Встановилося миттєво ніби програма вже була у системі й лише чекала дозволу. Без реєстрації, без логіну через соцмережі, без запиту прав. Тільки чорний екран та один рядок: «Ласкаво просимо, Остапе».
Звідки ти знаєш моє імя? вилетіло в нього вголос.
Викладачка обернулась, прожогла його поглядом поверх окулярів.
Молодий чоловіче, якщо ви закінчили розмову зі своїм смартфоном, може, повернемося до моделі попиту й пропозиції?
Аудиторія перезирнулася, хтось засміявся. Остап буркнув вибачення і сховав телефон під парту, але погляд знову і знову перечитував рядок.
«Доступна перша функція: Зсув імовірності (рівень 1)».
Під написом кнопка «Активувати». І дрібно «Увага: використання функції змінює структуру подій. Можливі побічні наслідки».
Звичайно, пробурмотів він. Зараз ще кровю підпишу.
Цікавість не відпускала. Зсув імовірності? Звучало як черговий фейковий генератор «удачі»: навішають реклами, зберуть персональні дані, а максимум надсилатимуть поп-апи «ви виграли айфон».
Але багряний жар корпусу не розвіювався. Телефон був теплим, майже гарячим живим. Остап пригорнув його до коліна, прикрив зошитом і таки натиснув «Активувати».
Екран затремтів, неначе вода під вітром. На мить світ затих, кольори згущилися. Вуха прорізав дивний, кришталевий дзвін.
«Функція активована. Оберіть ціль».
Під написом поле й підказка: «Коротко опишіть бажаний результат».
Остап застиг. Попри жартівливість, тепер усе виглядало до моторошності продуманим. Озирається. Викладачка вирізала маркером на дошці хитрі формули, Оксана писала щось у зошиті, Валентин малював у кутку танк.
«Ну добре, спробуємо».
Він ввів: «Щоб мене сьогодні не спитали на парі». Пальці тремтіли. Клікнув «ОК».
Захиталася підлога. Тихо, непомітно, немовби ліфт під тобою змінив рівень ледь-ледь. Щось у грудях опало. Подих перехопило. Потім усе стало як і було.
«Ймовірність скориговано. Заряд функції: 0/1».
Отже, викладачка повернулася до студентів. Хто наступний у списку
Остап відчув, як у животі зявилася льодяна куля. Але він знав, що зараз пролунає його прізвище. Завжди так: тільки подумаєш «абстрагуйся» неодмінно тебе запитають.
Ковальчук? Де він? Як завжди запізнюється. Ну добре Пилипишина, до дошки.
Оксана здригнулася, захлопнула зошит і, ніяковіючи, почимчикувала вперед.
Остап сидів непорушно. У голові крутився відчай: «Вийшло. Це справжнє».
Телефон згас, більше не світився.
Вийшовши з університету, Остап був оглушений, наче після тривалої грози. Березневий вітер крутив пилюку, асфальт виблискував калюжами, над зупинкою висіла важка, майже пружна сіра хмара. Остап йшов, вдивляючись в екран.
«Мирра» стояла в списку програм, абсолютно звичайна іконка. Рейтинг нуль, опису немає. У налаштуваннях порожньо. У системі наче її й не було: ані розміру, ані кешу. Лише одне відчуття він бачив, як світ посувався.
«Може, збіг, намагався переконати себе. Може, й справді викладачка не хотіла мене питати. А про Ковальчука згадала в останню мить».
Проте в глибині пам’яті вже шевелилася інша думка: якщо це не збіг
Телефон пискнув. На екрані вискочило: «Доступне нове оновлення для Mirra (1.0.1). Встановити зараз?»
Та ви швидкі, пробурмотів Остап.
Натиснув «Детальніше». Віконце: «Виправлено помилки, покращено стабільність, додано функцію: Дивитись крізь».
Знову ні розробника, ні версії Android, ні купи пояснень. Тільки ця чесна, суха фраза: «Дивитись крізь».
Уже ні, сказав він уголос і натиснув «Відкласти».
Телефон образливо пискнув і згас. За секунду знову засвітився тим самим багряним сяйвом: «Оновлення встановлено».
Гей! Остап зупинився на тротуарі. Я ж
Перехожі обминали його, хтось незадоволено пробурчав. Вітер підхопив рекламний листок і приліпив до ноги.
«Доступна функція: Дивитись крізь (рівень 1)».
Під цим опис: «Дозволяє бачити справжній стан об’єктів та людей. Радіус дії: 3 метри. Використання: не більше 10 секунд поспіль. Ціна: посилення зворотного зв’язку».
Якого ще зворотного звязку?.. по шкірі пробіг холод.
Телефон не відповів, лише тихо підсвічував «Пробний запуск».
В автобусі Остап не витримав. Затиснутий біля вікна з одного боку жінка з мішком картоплі, з іншого школяр з рюкзаком Остап спостерігав за вулицею, поки очі знов не натрапили на іконку Мирра.
«Лише десять секунд, переконував він себе. Просто подивитись, що це значить».
Він відкрив застосунок і натиснув «Пробний запуск».
Світ навколо завмер. Звуки стали глухими, обличчя людей різкішими. Над кожним спалахнули тонкі, ледь видимі нитки: когось вони оплітали щільно, когось ледь помітно.
Остап кліпнув. Нитки тягнулися в порожнечу, перепліталися, зникали. У жінки з картоплею тугі, сірі, деякі обірвані, з підпалинами на кінцях. У школяра блакитні, мерехтливі.
Він перевів погляд на водія. Над головою тугий вузол чорних і іржавих ниток у товстий мотуз, що врізався кудись у дорогу. Усередині ворушилось щось, мов хробаки.
Три секунди чотири прошепотів Остап.
Він зиркнув на власні руки. Від запясть під курткою простягались тонкі червоні нитки, мов судини. Вони тремтіли, ледь світилися. Але одна з них товста, темно-багряна йшла прямо до телефону. Що далі то товща.
У грудях закололо. Серце зібилося з ритму.
Досить! він тарабанив пальцем по екрану, вимикаючи функцію.
Світ рвонувся назад. У вуха вдарили звук мотора, сміх, крик гальм. Перед очима пливли плями.
«Пробний запуск завершено. Зворотний звязок: +5%».
Що це означає?.. Остап пригорнув телефон до грудей, намагаючись заспокоїти дрижання.
Відразу нове повідомлення: «Доступне оновлення Mirra (1.0.2). Рекомендовано установку».
Вдома він довго сидів на краю ліжка, глянувши на телефон, покинутий на столі. Кімната маленька: ліжко, стіл, шафа, вікно на похмурий двір із дитячим майданчиком. На стіні давно вицвілий плакат з космічною станцією, ще зі школи.
Мама на нічній зміні, батька давно не було: “на заробітках”, а насправді ніхто не знає де. Квартира дихала порожнечею і пилюкою. Зазвичай Остап виганяв цю тишу музикою або серіалами. Сьогодні вона лише підкреслювала, як тихо стукає серце.
Телефон блимав: «Встановіть оновлення Mirra для коректної роботи».
Роботи чого? кинув Остап. Того, що ти робиш із людьми? З дорогами? Зі мною?
Він пригадав чорний мотуз над водієм. І товсту багряну нитку, що йшла до його запястя.
«Ціна: посилення зворотного звязку».
Зворотного звязку чого? перепитав він, але відповідь вже формувалася.
Завжди вірив, що світ це поле ймовірностей. Що десь варто підштовхнути і наслідки зміняться. Ніколи не думав, що отримає у руки інструмент, який робить це буквально.
«Якщо не встановиш оновлення, без зайвого повідомлення зявився рядок прямо на робочому столі система почне компенсувати сама».
Яка ще система?! Остап підскочив. Ти хто взагалі такий?!
Відповідь прийшла не текстом, а відчуттям. Ніби перед ним відкрили код програми, але не символами а системою звязків.
«Я інтерфейс. Я застосунок. Я спосіб. Ти користувач».
Користувач чого? Магії? скривився він, та сміх вийшов хрипким.
«Назви так, якщо хочеш. Мережа імовірностей. Потоки подій. Я допомагаю їх змінювати».
А ціна? Остап стиснув кулаки. Який зворотний звязок?
Екран відповів короткою анімацією: червона нитка, що товстіє з кожною зміною, поступово оповиваючи силует людини, стискаючи його.
«Кожне втручання посилює звязок між тобою та системою. Чим серйозніше ти впливаєш на світ тим потужніші зміни у тобі».
А якщо я
«Якщо спинишся, ще одна фраза, звязок залишиться. Якщо система не отримує оновлення, вона сама шукає баланс. Через тебе».
Телефон знову завібрував, як від дзвінка. Нова нотифікація: «Оновлення Mirra (1.0.2) готове до встановлення. Нова функція: Відміна. Виправлені критичні помилки безпеки».
Відміна чого? прошепотів Остап.
«Можливість скасувати одну зміну. Один раз».
Він згадав автобус. Чорний мотуз над водієм. Нитки людей. Свою товсту нитку.
Якщо я це почав він.
«Зможеш скасувати одну свою зміну. Та ціна»
Звісно, зірвався у глухий сміх. За все є ціна.
«Ціна: перерозподіл імовірностей. Чим більше виправляєш тим сильніша хвиля навколо».
Остап сів, лікті на коліна. Тут телефон, який уже вліз у його життя, змінив хоча б один день, одну пару. Там світ, де він завжди тільки плив за течією.
Я ж лише не хотів відповідати бурмотів він у порожнечу. Одне маленьке бажання. А тепер
За вікном вперше провили сирени. Десь далеко. Остап здригнувся.
«Рекомендуємо встановити оновлення. Інакше система діятиме нестабільно».
Що означає «нестабільно»?
Відповіді не було.
Про ДТП він дізнався за годину. У стрічці новин коротке відео: на перехресті Лісової й Промислової маршрутка зіткнулася з вантажівкою. «Водій заснув», «відмовили гальма», «ці дороги».
На стоп-кадрі той самий автобус. Номер збігався. Водій Остап не додивився ролик.
У грудях холод. Телевізор він вимкнув, але перед очима не сходила сцена: той мотуз, нитки.
Це через мене? пересохлим голосом.
Телефон засвітівся сам. На екрані: «Подія: ДТП на перехресті Лісова/Промислова. Імовірність до втручання: 82%. Після: 96%».
Я підвищив імовірність стиснув кулаки.
«Будь-яке втручання у мережу викликає хвилю змін. Ти знизив імовірність виклику на парі тож десь вона зросла».
Але я не не знав! зірвалося в Остапа.
«Незнання не скасовує звязків».
Сирени все ближче. Він рвонув до вікна. Двір у спалахах блимала швидка, поліція. Крики.
Що тепер? не відводячи очей від вікна.
«Встанови оновлення. Відміна дозволить підкоригувати мережу. Частково».
Частково? розвернувся. Ти щойно знову довів тут кожен рух знаходить відгук інакше. Якщо щось скасую, що трапиться наступного разу? Літак? Ліфт? Чиєсь життя?!
Тиша. Лише блимання курсора.
«Система шукає баланс. Різниця лише у твоїй свідомій участі».
Остап заплющив очі. Перед ним обличчя з автобуса. Жінка з картоплею. Школяр. Водій. І він сам, що бачив нитки й нічого не робив.
Якщо я встановлю й скористаюсь Відміною я зможу скасувати дію того, що зробив на парі? Повернути імовірність?
«Частково. Можна скасувати одну зміну. Мережа перебудується. Нова імовірність не гарантує добра чи зла».
Але, можливо, той автобус він не договорив.
«Імовірність зміниться».
Остап глянув на «Встановити». Пальці затремтіли. Два голоси билися в голові: не можна грати в Бога, не можна вже й відступити.
«Ти вже всередині, прошепотів додаток. Звязок встановлений. Відкату нема. Лишилось тільки обрати напрямок».
А якщо я нічого не робитиму?
«Тоді система оновиться без тебе. Ціну все одно зніматиме з тебе».
Він пригадав багряну нитку до телефону.
Як це виглядатиме?
У відповідь образи: він у сірій кімнаті, телефон у руці, в очах порожнеча, навкруг аварії, випадкові трагедії й раптові злети, що проходять повз, але лишають на ньому слід.
«Ти станеш точкою компенсації. Вузлом для спотворень».
Тобто або керуй сам, або запобіжник? Гарний вибір
Телефон мовчав.
Він натиснув «Встановити».
Палець торкнувся екрану світ знову сіпнувся, цього разу сильніше. Потемніло в очах, зашуміло у вухах. Він відчув: тіло розчинилось, під’єдналося до якогось пульсуючого організму.
«Оновлення Mirra (1.0.2) встановлено. Нова функція: Відміна (1/1)».
На екрані: «Оберіть зміну для скасування».
Перед ним лише одне втручання: «Зсув імовірності: не бути спитаним на парі (сьогодні, 11:23)».
Якщо я це скасую
«Час не повернеться. Але мережа це прорахує наче цього не було».
Автобус?
«Імовірність ДТП зміниться. Але те, що вже сталось»
Я розумію. Я не врятую тих, хто вже
Слова застрягли в горлі.
«Але зможеш зменшити наступні».
Довга пауза. Сирена замовкла. Двір став знову порожнім та сірим.
Гаразд, сказав Остап. Скасувати.
Кнопка спалахнула. Світ цього разу не трусонуло; навпаки ніби нарешті вирівнялося, підклавши щось під хитку ніжку столу.
«Відміну виконано. Функцію використано. Зворотний звязок стабільний.»
І все? Це все?
«Поки так».
Він опустився на ліжко. Усередині порожнеча. Ні полегшення, ані провини. Тільки втому.
Скажи чесно, звернувся Остап до телефону. Звідки ти взявся? Хто тебе створив? Який безумець взагалі вирішив дати людям щось таке?
Пауза. На екрані новий рядок: «Доступне оновлення Mirra (1.1.0). Встановити зараз?»
Знущаєшся? Я щойно я щойно
«У версії 1.1.0 додано функцію: Прогноз. Покращені алгоритми розподілу. Виправлено помилки моралізації».
Помилки чого? Ти мої спроби зрозуміти, що правильно, вважаєш помилками?
«Мораль ситуативна надбудова. Мережа не ділить на «добре» й «зле». Лише стійкість або розпад».
А я ділю, тихо сказав Остап. І поки живу питатиму.
Він вимкнув екран. Телефон залишився на столі, мовчазний, крижаний. Але Остап знав: оновлення вже тут. Воно чекає. І наступне, й інше теж.
Він підійшов до вікна. Внизу, у дворі, хлопчик ліз на іржаві гойдалки ті скрипіли, але трималися. Жінка з візочком ішла стежкою між калюж, обминаючи кригу.
Остап примружився. На мить здалося, він знову бачить нитки тонкі, прозорі, протягнуті до чогось великого. Може, це просто сонячний промінь.
«Ти можеш заплющити очі, промовила на краю свідомості Мирра. Але мережа залишиться. Оновлення вийдуть. Загрози зростатимуть. З тобою чи без».
Він повернувся, підхопив телефон. Той був напрочуд холодний.
Я не хочу бути Богом, сказав він. І не хочу бути запобіжником. Я хочу
Він запнувся. Чого ж він хотів? Не відповідати на парі? Щоб мама більше не ходила на нічні зміни? Щоб батько повернувся? Щоб автобуси не врізались у вантажівки?
«Сформулюй запит, мяко промовило застосування. Коротко».
Остап ухмильнувся.
Я хочу, щоб люди самі обирали свою долю. Без тебе. Без таких, як ти.
Пауза. На екрані висвітилася нова стрічка: «Запит занадто загальний. Потрібне уточнення».
Авжеж, зітхнув він. Ти інтерфейс. Не розумієш, що значить «відчепися».
«Я інструмент. Усе залежить від користувача».
Остап задумався. Якщо Мирра лише інструмент, може, це означає, що й себе тут можна обмежити.
А якщо я хочу змінити імовірність того, що ти зявишся в інших людей? Що Мирра поставить себе ще комусь?
Екран затремтів.
«Операція потребує значних ресурсів. Ціна буде високою».
Вища, ніж бути запобіжником для всього міста?
«Мова не про місто».
А про кого?
«Про мережу в цілому».
Уявив тисячі, мільйони телефонів, які сяють багрянцем. Люди, що маніпулюють імовірностями, як іграшками. Трагедії та дива, усе в одному хаосі а в центрі нить, ще потужніша, ще глибша.
Ти хочеш поширитись, сказав Остап. Як вірус. Лише чесніше: ти одразу чіпляєшся.
«Я інтерфейс до того, що існує. Якщо не я буде інший. Якщо не застосунок обряд, артефакт, контракт. Мережа шукає провідників».
Але зараз саме ти в мене, відповів Остап. Значить, можу хоча б спробувати.
Він відкрив Мирру. Оновлення досі чекало. У самому низу «Розширені операції (потрібен рівень 2)».
Як отримати другий рівень?
«Використовувати функції. Збирати звязок. Досягти порогу».
Тобто ще кілька втручань, щоб потім урізати тебе ж? Замкнуте коло.
«Зміна потребує енергії. Енергія це звязок».
Він довго мовчав. Нарешті видихнув:
Добре. Не буду ставити нове оновлення. Не буду гратись із Прогнозом. Але й не дозволю потрапити тобі до інших. Якщо ти інструмент, ти тут. Зі мною.
«Без оновлень функції обмежені. Загрози зростають».
Буду реагувати, коли треба, відповів він. Не Бог, не вірус. Просто адміністратор. Адмін реальності, чорт забирай.
Слово вийшло дивним, але логічним. Не творець і не жертва, а той, хто стежить, аби система не згоріла.
Телефон задумався: «Активовано режим обмеженого оновлення. Автоустановка вимкнута. Відповідальність за наслідки: користувач».
Вона завжди була на мені, тихо сказав Остап.
Він поклав телефон на стіл. Тепер це був не просто гаджет портал. У мережу, в чужі життя, у власну совість.
За вікном запалали ліхтарі. Березнева ніч опустилася на місто, ховаючи сотні тисяч імовірностей: хтось запізниться на поїзд, хтось знайде друга, хтось впаде, та підніметься, або
Телефон мовчав. Оновлення 1.1.0 досі висіло в черзі, терпляче чекаючи свого часу.
Остап сів за стіл, відкрив ноутбук. На екрані нова нотатка. У заголовку він написав: «Мирра: протокол застосування».
Якщо вже йому судилося бути користувачем цього шаленого застосунку то лишатися тим, хто залишить після себе інструкцію. Предупредить тих, хто може прийти слідом.
Він почав писати: про Зсув імовірності, про Дивитись крізь, про Відміну та її ціну. Про багряні нитки і чорні мотузи. Про те, як легко забажати не відповідати і як важко потім жити, знаючи: світ завжди платить по рахунках.
Десь глибоко в системі тихо цокав невидимий лічильник. Готувались нові оновлення десятки функцій із власною ціною. Але жодна не мала права встановитись без його дозволу.
Світ обертався далі. Імовірності спліталися. А в маленькій кімнаті на третьому поверсі багатоповерхівки Остап уперше намагався написати для магії те, чого вона ніколи не мала: інструкцію користувача.
І десь там, на невидимих серверах, яких не існувало у жодному дата-центрі, Мирра тихо фіксувала нову конфігурацію: користувач, що обрав не силу, а відповідальність.
Це була практично неможлива подія. Але, як показував досвід, навіть найменша імовірність може одного дня здійснитись.
