Приморське містечко
Вечір опустився на маленьке приморське містечко. Осінь тут ще не відчувалася, лише відпочивальників поменшало. Олесь належав до тих, хто не любив пляжний галас і спеку. Тому для поїздки до моря він обрав саме жовтень. Ще тепло, можна купатися, а ночі вже прохолодні й свіжі. Була в нього й інша причина приїхати сюди.
Він йшов повільно, уважно читаючи назви вулиць на будинках. Думав, що приїде й одразу все згадає, але нічого не пізнавав. Біля потрібного будинку зупинився, дістав із кишені папірець і перевірив адресу. Все вірно. Адреса та сама, але замість старого одноповерхового домика стояв двоповерховий особняк із гострою дахом. Крізь металеві прути паркану він добре бачив доглянуту ділянку з деревами, обсипаними лаймом, хурмою та яблуками.
Олесь зняв з плеча спортивну сумку, поставив біля ніг, витягнув із кишені хустку й витер спітніле обличчя. У глибині саду жінка знімала білизну з мотузок. Він бачив її зі спини. «Невже її мати ще жива?» — подумав він. Жінка тим часом підняла з землі таз і збиралася йти. Олесь набрав повні легені повітря й голосно покликав:
— Господарю! Кімнату здаєте?
Вона повернула голову, подивилася на нього й підійшла до калітки. Побачивши її ближче, він зрозумів, що помилився. Жінка була його ровесницею.
— Вам кімнату потрібно? — запитала вона, примруживши очі й вдивляючись у його обличчя.
— Так. У мене знайомі відпочивали влітку, порадили звернутися до вас, — збрехав він.
— Чому так пізно? Сезон майже закінчився.
— Мені якраз добре. Спеку не люблю. — Олесь усміхнувся. — То ви здасте?
— Та всі вільні, — відповіла жінка, поставила таз і відчинила калітку. — Заходьте й ідіть прямо до хати, двері відкриті.
Олесь підняв сумку й пройшов повз неї.
— Заходьте, — знову запросила вона, коли він нерішуче зупинився біля дверей.
Увійшов у просторий передпокій, який був і вітальнею. Чисто, світло, меблі добрі й затишні, зовсім не схожі на ті, що він пам’ятав.
— Ваша кімната нагорі, ходіть, покажу, — сказала господиня.
Сходи ледь чутно скрипіли під його вагою. Раніше тут не було другого поверху. Чи справді він потрапив куди треба?
— Двері праворуч. — Вона показала рукою. — Надовго приїхали? Хоча, яка різниця. Ванна за сусідніми дверима. Одна на три кімнати. Але зараз ви житимете сам, тож вона ваша.
Олесь увійшов у невелику затишну кімнату. За вікном виднілося море, над яким палав малиновий захід сонця.
— Немов у казці, — сказав він, не стримавши захвату.
— Ваші знайомі попередили про оплату? Зараз уже не сезон, знижу ціну. За харчування окремо.
— Мене все влаштовує. — Олесь подивився на неї й усміхнувся. — А як до вас звертатися?
— Звіть Марією. А вас?
— О… Олесь, — трохи запнувшись, представився він.
«Марія. Невже це та сама Марія? Як же вона змінилася. А чого я очікував? Що через сорок років вона залишиться тією ж молодою дівчиною? Час все змінив. Схоже, вона мене не впізнала», — думав він, дивлячись на неї.
— Ви раніше не бували в нас? — запитала Марія, наче почувши його думки. — Ви так дивитеся, що я подумала…
— Не думаю, що колись був у цьому домі. — Він знову оглянув кімнату швидким поглядом.
— Вечерятимете? — запитала Марія.
— Якщо вам не важко, — Олесь намагався розгледіти в ній колишні риси.
— Зовсім ні. За двадцять хвилин спускайтеся вниз. — І вона вийшла.
Олесь важко сів на край ліжка. Воно виявилося в міру м’яким і не заскрипіло. Тоді, сорок років тому, він жив унизу, у тісній маленькій кімнатці. Другого поверху ще не було.
«Не впізнала. І не дивно — минуло сорок років. Вона, мабуть, і думати про мене забула. Погладшала, постаріла. Якби зустрів на вулиці, ніколи б не пізнав. Ох, Маріє, скільки води втекло…»
***
Втрьох із друзями вони приїхали до маленького містечка на березі Чорного моря. Разом із ними мала їхати його Олена. Але перед самою поїздкою вони посварилися. Він випадково побачив її з іншим, дорослим чоловіком, влаштував сцену ревнощів, і Олена сказала, що нікуди з ним не поїде. Олесь дуже переживав, хотівОлесь повернувся до вікна, дивлячись, як останній промінь сонця зникає у морі, і зрозумів, що найкращі моменти життя — це ті, які ми втрачаємо, навіть не усвідомлюючи їхньої цінності.
