15 листопада 2025 року
Сьогодні, коли я сиджу за столом у своїй одеській квартирі та переглядаю старі листи, на думку повертаються ті події, що розвернулися навколо нашого друга Тараса Коваленка. Я записую все, бо треба памятати, як часто доля крутиться навколо простих виборів.
Надійко, ти будеш відповідальна за його кінець! голос у телефоні перетворився на сувору репліку. Хто ж ще, окрім Тараса, міг би зробити це? Ти ж сама це казала! зітхнув я, слухаючи, як старенька Марія Лукерія, наша «місцева Амурка», розгортала свій план.
Тарас був тихим, хворобливим хлопцем, який, як вважає сама Марія, лише в школі бачив «голі коліна» дівчат на уроці фізкультури. Його мяка душа не витримувала зайвих спокус, а в його житті ще не зявилася жодна дівчина. Тільки шкільний одяг і міні-юбки, які, за словами Марії, могли лише підсилити його соромязливість.
Раптово пролунав голос у трубці:
Ось тепер бачу його, вже пише передсмертний лист. хрипло сказав Тарас. Не можу без неї продовжував він, схвильовано вдихаючи. Я піду за пивом ні, за смерть і його слова, наче крила, розкриті на мить, заздримо згасли.
Тоді в телефоні почулося лише знервоване дихання:
Ох ти, моє коромисло Ми запізнилися, Надійко, вже вчасно візьми ножик а потім пється крива! вигукнула вона, ніби з екрана вискакували ділянки фільму жахів.
Бабуся Лукерія, з хитрим блиском у очах, спостерігала, як у скромну кімнату Тараса влетіла Надійка, невимушена й доброзичлива, несучи з собою пристрасть до борщу та мрію про велику родину.
Тарас, втративши матір, яка раптово вийшла заміж і переїхала до Суми, залишився сам у трикімнатній квартирі. Вона наполягала, щоб він одразу женився і дарував внукам її нових дітей. Тож він погодився: сімейний затишок йому здавався привабливим, лише не знаходив собі дівчини.
Техніка в наш час то лише коротка інформація: фото, відео, а дівчата в TikTok нагадують чарівниць, що ховаються за макіяжем. Тарас, як і багато його ровесників, боїться їх як полумя. Тож йому залишилася лише Надійка працьовита, врівноважена, з милою родинною рисотою, а не чарівна модель з підписом «Influencer». Її обличчя з веснянками світилася спокійно, і хлопець не міг не помітити її щирість.
Тарас жив, немов зайчик у зимовій сірості, їв «Роллтон», варив пельмені, іноді готував бутерброди, і навіть каву варив добре. Одного разу, різав огірок для салату, порізався, шукав бинт і зелений настой, коли хтось постучав у двері. На більший біль у пальці йому не впалася.
Відкривши двері, перед ним стояла Надійка, яка підхопила його кривавий палець і, мов би вчителька, підказала, як підшити. Я бачив, як вона потім, у своєму помешканні, годує Тараса борщем, картоплею з котлетами, вінегретом і квашеною капустою, і навіть компотом. У його очах зникало самотність, а в серці простягалися нові надії.
Через місяць вони одружилися. Я, як старший друг і свідок, був запрошений на весілля. На столі стояв великий шаруватий торт, і старійшина Лукерія отримала найбільший шматок. Після прощання, надзвичайно щаслива наречена, посміхаючись, запитала:
То він справді планував померти? вона згадала, як Тарас колись «випав собі в палець». Ой, бабусю Лукерію, я так соромілася, коли казала, що врятую його, а він все одно простягнув мені свою руку.
Тепер я розумію: іноді найпростіші добрі вчинки можуть змінити долю. Не треба стояти осторонь, коли біля тебе хтось падає треба простягнути руку, навіть якщо боїшся, і підказати, як підшити рану. Це мій особистий урок: будьте готові до дії, бо життя не драматичний фільм, а низка маленьких добрих справ, що творять великі зміни.
