Колись давно в одному київському передмісті жив молодий чоловік на ім’я Микола Коваленко. На вигляд він був простим привратником, що щодня стоїть у воротах маєтку «Срібна річка», працює до вечора і живе на гроші, які важко встигає збирати. А в реальності Микола мільярдер, який вирішив сховатися під маскою простого робітника, бо втомився від жінок, яким подобалися лише його цифри на банківському рахунку, а не його особистість.
Щоб уникнути зайвих притягнень, він кинуў розкішний особняк, дорогі краватки і гарні підбори, і почав жити, як звичайний привратник. Щодня він стояв у воротах «Срібної річки», отримуючи найменшу заробітну платню лиш трохи, аби купити хліб і борщ. Працювати було важко, а потім ще й під вечір підходив холод, та він не скаржився, бо в його душі горіла іскра справжньої любові.
Поблизу, недалеко від маєтку, стояла скромна їдальня «Бабка Ольга», яку вела жорстка, але працьовита Ольга Пилипчук разом із донькою Оленою та племінницею Ганною. Ганна з дитинства жила у них після того, як її батьків забрав жорстокий дядо Тарас, а його дружина Марина ставила її на другий план. Ганна працювала довше за всіх, не скаржачись, і найбільше радості знаходила в приготуванні вареників, борщу та смажених калиць.
Кожного дня Микола заходив у «Бабку Ольгу» на обід і завжди замовляв одну й ту ж страву рис з бобами, без мяса. На перший погляд це виглядало, наче він не любить м’ясо, проте Ганна спочатку подумала, що йому просто не вистачає грошей. Одного післяобіднього часу вона підходить до нього і тихо питає: «Чому ви ніколи не берете м’яса?» Микола, піднявши голову, відповідає: «У мене немає грошей». Ганна, розчулена, кивнула: «Ти ж привратник, так?»
Наступного дня Ганна вирішила підкинути мілку порцію мяса в його тарілку, шепочучи: «Не розказуй нікому». Микола здивувався, підняв м’ясо і зробив маленький укус смак був, як довго не смакував. З того часу Ганна щодня підкидувала йому по крихті мяса, і привратник почав з нетерпінням чекати обіду не лише за їжею, а й за її усмішкою. Він зрозумів, що вона інша, ніж усі жінки, що його оточували.
Одного вечора, коли «Бабка Ольга» вже готувалась закриватися, Микола стоїть перед нею і каже: «Дякую, Ганно». Вона сміється: «То лише м’ясо». Він відповідає: «Не м’ясо, а доброта». Вони обмінюються коротким, майже дитячим поглядом, а потім вона кумедно додає: «Ти можеш сплатити мені, коли станеш багатим привратником». Микола сміється, адже в його душі вже розквітала нова надія.
Наступного ранку Ганна, під крик «Мамо», бережно ховає в піджаку кілька гривень, щоб допомогти Миколі сплатити оренду. Вона робить це, не задумуючись про ризик, бо бачить, як він щодня підходить до столу без м’яса, і її серце не може залишитися байдужим. У цей момент сестра Ольги, Грета, підходить і запитує: «Кому ти це підкидаєш?». Ганна, злякано, відповідає, що це для привратника, і просить не говорити мати. Грета сміється, піднімаючи брови: «Ти же крадеш мамі м’ясо, а тепер ще й обвинувачуєш її!»
Коли дядо Тарас повертається додому, він виявляє, що гроші, які він сховав у столі, зникли. У гніві він розгніваєся, бере ремінь і, не втрачаючи часу, виводить Ганну з кухні, стискаючи її в шию. Після жорстокого розмови, він погрожує: «Ти одружишся з головою села, якщо не перестанеш так мати справи». Ганна, розтрощена, плаче, а її тітка Марина лише холодно спостерігає.
Тоді Микола, дізнавшись про крики, вирушає до будинку Тараса. Він підходить до воріт, де дядо вже готував ремінь, і каже: «Ти не знаєш, хто я насправді». Дивовижений Тарас, не вірячи своїм вухам, вигукує, що його брат мільярдер, а Микола простий привратник. Серед цього хаосу підходять поліцейські, які, виявивши, що Микола син головного комісара, залишають його в спокої. Тарас падає на коліна, просить пробачення, а Микола, смиренно, каже: «Не важливо, я люблю Ганну, а не її статус».
Тоді Тарас, розкаявшись, вирішує вкрасти її назад до дому, зібравши валізи, щоб втекти з Ганною і Гретою. Але Микола з батьком, Чеськом Петровичем, вже на під’їзді, їхав на чорному мерседесі. Коли вони прибули, Тарас вже готувався вивести Ганну з вікна, коли раптом зазвучав гудок поліції: «Стоп». На місці стояли офіцери, які знали, що Тарас замовив вбивство і викрадення. Після швидкої перестрілки Тараса арештували, а Ганна, виснажена, була врятована.
У суді Тараса засудили до двадцяти років, а Марина отримала шість років за змову. Микола і Ганна, нарешті, могли спокійно обійнятися в залі, де їх чекали батьки. Мати Миколи, Ірина, розплакалася, визнавши свою помилку: «Я була сліпа через гордість, пробач мене». Батько, Чесько, похвалила сина: «Ти довів, що любов важливіша за гроші».
Через місяці вони одружилися в розкішному залу в центрі Києва, під звуки кобзарської скрипки. Ганна виглядала, як білий лілійний квіт, а Микола як герой зі старих легенд. Свідоксвященик оголосив їх чоловіком і дружиною, і всім присутнім роздавав подарунки у формі гривневих монет.
Після весілля Микола продовжив вести свою корпорацію, а Ганна заснувала благодійний фонд для дітейсиріт, допомагаючи їм отримати освіту. Грета закінчила університет і стала соціальним працівником, захищаючи жінок від знущань. Ірина, тепер підтримувала Ганну, ставши її другою мамою.
Весь цей шлях навчив їх, що справжня любов не знає меж і не піддається матеріальним цінностям. Вони живуть щасливо, сміються над колишніми проблемами і пам’ятають, як одна крихітка мяса змінила їхнє життя.
