Сьогодні знову подумала про стосунки із батьками і відчула, як глибокий біль із ними лише поглибився з роками. Колись усе було під їхнім суворим контролем: вони обирали, у які гуртки ходити, з ким дружити, які книги читати, та що є корисним для майбутнього. З дитинства від мене вимагали лише успіхів жодних святкувань, тільки нові цілі, немов я мушу завжди бути ідеальною донькою. Моє імя Соломія, і часто здається, що мої власні бажання зовсім не важливі для них.
У дитячі роки мені не дозволяли читати художню літературу лише навчальні книги, і навіть ігри були під строгим наглядом. Мої шкільні друзі не надихали батьків, та й у виборі університету мене теж не спитали обрали те, що вважали найкращим. Так я опинилася у Львові, на економічному факультеті, хоча все життя мріяла про мистецтво.
Під цим тиском я навчилася жити правильно, але без радості. Якось серед цієї холодної дисципліни я зустріла Андрія. Про наші почуття довго мовчала розуміла: якщо батьки дізнаються, буде лише гостра критика і зневага. Врешті-решт ми разом вирішили одружитися, тихо, у простій церкві на околиці Києва, далеко від їхнього контролю й поглядів. Передбачувано, після весілля вони тільки більше віддалилися казали, я зіпсувала їхні мрії про ідеальну дитину.
Коли я завагітніла, ситуація стала ще складнішою. Батьки Андрія прийняли мене з теплотою, а мої ще більше віддалилися. Коли народилася наша донечка, Мирослава, вони навіть не приїхали привітати чи побачити онуку. Замість радості лише гіркі слова: Ти зруйнувала своє майбутнє своїм вибором. Після того я кілька разів дзвонила мамі, але вона не відповідала і це стало найбільшою втратою у моєму житті.
Я довго переживала, але з часом зрозуміла: їх бажання керувати мною стало сильнішим за любов. Вони відкинули мене тільки тому, що я хотіла бути щасливою і жити по-своєму. На душі болить, але я більше не чекаю примирення. В їх непохитних очікуваннях і моєму прагненні свободи просто не було місця для порозуміння.
У новій родині серед Андрія та його мами й тата я відчула справжню підтримку. Вони приймають мене такою, якою я є, наша сімя живе у Києві, і я нарешті навчилася любити власне життя. Моя дорога до щастя була непростою, але я зрозуміла: власне благополуччя залежить лише від мене і тих, хто поруч. Я більше не дозволю чужим очікуванням впливати на моє щастя. Тепер моє життя наповнене любовю і це найкраще, що зі мною могло трапитися.
