Я з дружиною самі досягли успіху в житті, починаючи з нуля, тоді як наші молодші брати й сестри отримували чималу допомогу від своїх батьків. Ми ніколи не вважали, що нам щось винні, але водночас ставлення батьків, які досі підтримують менших, залишає нас із питанням: чому так несправедливо? Згадую, як батько віддав моєму брату нову машину, залишивши собі стару, а згодом я дізнався, що брат із дружиною переселилися в простору квартиру в центрі Львова, яку залишив у спадок дідусь, і це сталося відразу після їхнього весілля. Між мною й братом десять років різниці, та ще до нашого сімейного життя батьки ставилися до нас ніби до чужих. Але варто було братові повідомити гарну новину, як йому без вагань віддали цю розкішну помешкання.
Я якось спитав маму, чому такий підхід і чому для мене й дружини не було жодної подібної допомоги. Її відповідь розчарувала: А ти просив допомогу? Хіба ти не бачив, у якому стані ваша квартира? Чому ти навіть не маєш автівки? У той момент я згадав усі роки, коли ми разом із дружиною, нашою Марічкою, зібралися з силами й, не покладаючи рук, будували власне життя. Не зміг стримати сліз. Коли у нас народилася донечка, ми переїхали до напівпорожнього житла все створювали своїми руками, допомагали лиш друзі. Було настільки скрутно, що коли дитина захворіла, навіть боялися кликати лікаря додому, щоб він не повідомив соціальну службу про наші умови.
Зовсім інше ставлення бачив у родині моєї дружини щодо її сестри Оленки. Свекри переїхали жити у село біля Тернополя тільки для того, щоб залишити доньці квартиру у місті й дати їй простір для особистого життя, хоча їм самим цей переїзд був надто тяжкий через щотижневі дороги в місто. Проте Оленка й далі цілком залежить від них навіть харчами, які вони щотижня возять і залишають їй повний холодильник.
Одного разу я наважився напряму поговорити з мамою, запитати, чому братові віддали все, а про мене з родиною навіть не згадали. Її відповідь була холодною: вона лише нагадала, що я ніколи нічого не просив, хоча чудово знала про наші труднощі. Ці слова були наче ніж у серце, і досі мені важко пробачити цю несправедливість, так само, як і моїй дружині.
Ось так, через різне ставлення батьків, які всі свої ресурси спрямували на молодшого брата, ми часто відчуваємо себе зайвими і це залишає у нас біль й образу. Складно прийняти, чому нас і наших молодших братів та сестер міряли настільки різними мірками, і це досі дасть нам відчуття кривди і несправедливості.
