Я народилася у великій родині, де крім мого тата й мами були ще старший брат, дві сестри та я. Ми мешкали у просторій трикімнатній квартирі у Львові, а тато своїми руками звів великий будинок у селі під Тернополем. Попри це, нашою родиною міцна єдність ніколи не вирізнялася. Діти, особливо дівчата, часто сварилися між собою. І коли ми виросли, мало що змінилося наші стосунки залишилися натягнутими, а з кожним роком віддалялися все більше.
Першим із дому батьків виїхав мій брат Андрій. Відслуживши в Збройних силах України, він одружився і став поважною людиною, хоча багато в чому під впливом своєї дружини, яка, чесно кажучи, не мала симпатії до нашої родини. В них є донька Олеся, і батьки час від часу намагалися до неї навідуватися. На жаль, холодна поведінка невістки робила ці візити дуже неприємними. Так тривало декілька років, поки близько семи років тому стосунки не обірвалися зовсім.
Старша моя сестра Соломія ще на першому курсі університету закохалась у молодого актора і залишила навчання. Три роки вона їздила за ним та його театральною трупою містами України. Нарешті між ними сталася велика сварка, і він залишив Соломію в чужому місті. Батьки пропонували допомогу, але вона відмовилась, адже її гордість не дозволяла прийняти підтримку. Спочатку Соля мешкала в гуртожитках, згодом повідомила нам, що вийшла заміж. Як вони познайомилися, мені достеменно невідомо, бо бачили ми її востаннє ще десять років тому.
Уляна, моя друга сестра, завжди була в центрі родинної уваги, їй діставалося найкраще. Можливо, справа у її справді рідкісній красі. Не скажу, щоб вона була найбільш здібною у навчанні, але, здається, її життєвий принцип звучав так: «Цінність людини визначається товщиною її гаманця». Одразу після школи вона почала зустрічатися із сином відомого львівського підприємця. Але коли бізнес його батька збанкрутував, Уляна переключилася на його товариша, у якого фінанси йшли краще. Разом вони живуть вже понад пять років, виховуючи сина.
Щодо мене, то доля не балувала спокоєм. Після закінчення університету я одружилась, у нас із чоловіком зявилась донька Дарина. Проте мій чоловік потрапив у залежність від алкоголю, і я зважилася на розлучення. Водночас батьки почали серйозно хворіти. Багато років я розривалася між турботою про них і вихованням доньки. Брат і сестри жодного разу не запропонували допомоги, хоча усі активно претендують на батьківську спадщину. Батько ще давно переписав на мене будинок у селі, але я вважаю, що маю право і на частку в міській квартирі.
За всі ці роки я зрозуміла просту істину: рід не обовязково означає підтримку, і справжня цінність людини не в її матеріальних статках чи почестях. Головне серце та здатність бути поруч тоді, коли це дійсно потрібно. І саме ці якості насправді роблять сімю міцною, а життя не марним.
