Усі навколо мали ніжних, розумних дружин, а мені доля дала отаку безтолкову.
Вона хвалилася кожному, кого зустрічала, мовляв: після весілля одразу придбаємо квартиру без особливих труднощів, адже гості обдарували нас гривнями, а батьки допоможуть. Однак насправді родичі з її боку відразу заявили: мовляв, сама захотіла вийти заміж за «нікому не потрібного рієлтора», що навіть вищої освіти не має, то сама й викручуйся з тією квартирою. Навіть сміялись у голос з нашої ситуації. У підсумку мені довелося привезти молоду дружину до батьків у Бровари.
У нашій невеличкій хаті вже мешкав мій брат із вагітною нареченою, і стало всім геть тісно. Мама з татом натякали: добре було б нам зняти хоча б скромну однокімнатку, але я вирішив відкладати гривні, щоб із часом взяти кредит і купити свій дім. Дружина знала про це, ніби й підтримувала, обіцяла: ось-ось зїдемо. А що ж зрештою зробила? Вкладає наші заощадження у цінні папери.
Для чого? Бо, бачите, хотіла гроші примножити.
Моя мама ледь не знепритомніла, коли почула про це. А я й сам не можу відійти, серце рветься від образи: наші акції дешевшають, продати втратимо левову частку, а чекати невідомо, скільки ще мріяти, що хоч трохи піднімуться в ціні. От так: друзі забезпечують свої родини, купують житло, а наш уділ папірці замість даху над головою.
Тепер дружина ридає, жалкує, що її ошукали. Ще й заплатила шахраям, які наче мали навчити її інвестувати. А я тим часом мусяю думати: чи не простіше розлучитися? Любов, схоже, не витримує випробування, якщо подумки я лише й жалію важко зароблені гривні, років стільки їх складав, а все розсыпалося на очах.
І за таким розкладом розумію: наше подружнє життя від початку не склалося, та й не дивооскільки пошлюбив, як і казали всі, не дуже розумну дівчинуЧесно кажучи, усередині мене ще тримався ображений хлопчина, але поряд сиділа доросла людина та, котра пройшла зі мною університет сварок і невдалого інвестування за прискореним курсом. Я дивився, як вона, така беззахисна й засмучена, витирає сльози рукавом кофти, яку мама в’язала на Новий рік. Хочеться кричати, звинувачувати, тікати подалі, та спинився.
Ми ж із тобою одна команда, хрипко сказав я. Може, разом знайдемо вихід?
Вона підняла очі. В них усе ще жевріла надія. Я обійняв її міцніше, ніж будь-коли раніше. У той вечір я зрозумів: наш дім це не квадратні метри і навіть не заощадження під подушкою. Його можна почати навіть у тісній батьківській хаті з безглуздих папірців і розбитих ілюзій, якщо поряд та людина, котра ладна стати сильнішою разом із тобою.
А на ранок ми сіли за стіл, зробили каву, порахували, що лишилося, і розпочали все з початку. Знову але вперше, як справжня сім’я.
