Були у мене знайомі, яких я завжди між собою називала бережливими. Вони економили на всьому: на їжі, на одязі. Грошей у них, насправді, вистачало люди заможні, і якщо вже казати чесно, можливостей мали чимало.
Я навідувалася до них тільки з нагоди якогось свята чи важливої події. В інший час ми спілкувалися телефоном чи переписувалися. От якось, місяців зо два тому, запросили вони мене на день народження. Повернулася я тоді додому голодною.
З самого ранку, у визначений день, я поклала у сумку заздалегідь підготовлений подарунок і вирушила на роботу. Гості були запрошені на четверту. На обід замість традиційного борщу чи вареників, обмежилася лише кавою із двома солодкими сухариками хотіла залишити апетит для святкового столу.
Під вечір прийшла до знайомих, вручила подарунок, побажала щастя й здоровя. Навіть, жартома сказала, мовляв, голодна, як вовк, спеціально нічого не їла. Господар Левко підтакнув, що все вже готово.
Усього зібралося шестеро гостей і двоє господарів. Зайшла у вітальню а там не було й сліду звичного великого столу. Зрозуміла, що вирішили організувати щось схоже на фуршет. Крісел не було, лише невеликий диван для сидіння. Було б значно приємніше, звичайно, поїсти після робочого дня як належить, а не тулитися всім на маленькому диванчику. Та нехай, фуршет так фуршет.
Моя подруга Соломія акуратно розставила піднос на круглому столику. І тут я справді пошкодувала, що перед цим обмежилася лише кавою. На маленьких тарілочках були по вісім тоненько нарізаних шматочків: копченої ковбаси (моєї улюбленої), буженини, сиру, по вісім кружечків свіжіх помідорів та огірків. Все акуратно, мов у ресторані, але тонко-притонко. Окрім того, дві мініатюрні салатниці, і справжній розрахунок навіть фрукти були розраховані саме на вісім чоловік. Все багатство столу доповнювала пляшка домашнього вина. Ось така щедрість для гостей.
Сиджу, повільно жуючи шматочок ковбаси із сиром, а голод не минає. Навіть пити не хотілося боялася залишитися зовсім голодною. Тут господар каже: Зараз буде гаряче. Я зраділа, чекаючи на щось суттєвіше. Соломія принесла дві тарілки із гарячим.
На кожній по одному маленькому печеному картопляному клубневі та по одній курячій гомілці. Сміх та й годі зате торт був справжніх розмірів. Гості веселились, пили по чарці, розмовляли. За півтори години я вирушила додому голодна, як і прийшла.
По дорозі зайшла у магазин, купила собі смачної гречки, кілька котлет і сир. Вдома вже по-справжньому повечеряла. Так мої знайомі ще раз довели свою бережливість, навіть на гостях.
Із того часу думаю: навіщо людей на день народження кликати, якщо не можеш чи не хочеш частувати їх по-українськи, з душею?
