Мої правила
Та ні, Колю, добре, що ти приїхав! Ірина Петрівна сіла навпроти сина, сперлася кулачками під підборіддя, дивиться тепло. Я так сумувала. Куштуй, куштуй, рідненький. Може ще котлету дати?
Коля покрутив головою.
Несмачно? злякано перепитала мати, випросталась, її зморшкувате обличчя напружилось, брови піднялись. Та я ж як завжди все робила Я ж казала батькові, що ти свинину не їси Казала ж То що, присмак?
Ірина розхвилювалась. Вона ж так чекала на Колю, наготувала страв, ніби до неї має навідатися рота солдат, і вона, Ірина Петрівна, командир польової кухні, мусить усіх нагодувати, зігріти, приголубити. А тут такий несподіваний ляп сину не до смаку котлети.
Мамо, та ну, не починайте знову. Все смачно, дуже! Просто вже не лізе.
Коля акуратно відклав на тарілку виделку, замалу та виглядала у його ведмежій долоні, поправив маленьку салфетку. Дивуватись можна з такої маленької Іринки виріс такий богатир. Характером у батька, Михайла, пішов і той кремезний був. А Іринка коло нього завжди мов дівчисько виглядала.
Все було чудово, як зазвичай! син піднявся, підійшов до Іри, обійняв її за плечі, й відразу на душі у матері стало так надійно та спокійно. Ну, що ти хотіла поговорити? Кажи, бо мені вже невдовзі їхати. Ми з Любавкою в магазин зібрались Ромчику треба купити одяг.
Любава так Колюня по-козацьки лагідно називав свою дружину жінка охайна, порядна і дуже гарна.
Коля, коли її вперше на вулиці зустрів, аж вліз у стовп, так задивився. Брову розсік, кров залила сорочку. Любава, озирнувшись на гуркіт вуличного ліхтаря, округлила очі, відкрила рота. А Коля стоїть, стовпа тре, дивиться чи не зламав.
Потім разом до травмпункту пішли. Любава, смішна така, наївна, юна ще дівчина, все турбувалась чи не паморочиться голова, підхоплювала Колю під лікоть. А він що? Звісно, паморочиться від такої краси!
Одружились. Тепер у них син Роман, Любавочка працює логопедом, учні часто приходять додому, що зручно не треба бігати по чужих квартирах, а домашні справи нікуди не діваються. Коля зранку на роботу, відвозить Рому у школу, та не у звичайну, а у спеціалізований ліцей Любава змогла «пробити» туди місце. Одним словом живуть у злагоді й любові.
А чого Любава не приїхала? збираючи зі столу, питає Ірина Петрівна. Добре знала, що в Люби заняття навіть у вихідні не припиняються, але тягнула час, соромилась сина просити про послугу.
Та казав же: у неї сьогодні ще два учні. А Роман Михайлович, Коля любив так офіційно звертатися до сина, уроки робить. Ну, що там?
Він забрав у мами чашки, поставив у миття, потім посадив маму поряд, подивився їй в очі:
Мам, ти мене лякаєш. З татом що? Чого він зачинений у кімнаті? Кредит взяли, вас обдурили? Квартиру, нирку і решта заклали? Вас шантажують? Може, мій викрадений близнюк знайшовся?
Коля жартував, і світ навколо з ним сміявся.
Сидячи за столом, Коля погладив животик, потягнувся, вдарився рукою об меблі. Та малувата ваша хатинка не те що їхні з Любавкою апартаменти: три кімнати, велика кухня. То дісталася їм від Любиної родини ті працювали наукою, потім переїхали у село, а квартиру подарували Любаві. Дядько Степан, колишній господар, щороку присилав мішки картоплі, буряків, топінамбура і дивовижних айстр. Квіти ті немов з іншого виміру! Коля за це завжди був вдячний дядькові, допомагав з машиною, а вдома простував у шортах із пальмами і радів життю.
Я, знаєш, от що запитати хотіла Ірина Петрівна глибше вдихнула, пересунула до сина тарілку з пряниками. Памятаєш Ганну Львівну?
Коля сіпнув брівками.
Звісно, мам! Як не памятати! нарешті кивнув. Пряники ароматні, всі в меду та глазурі, він не витримав устав, налив собі ще чаю та схопив найбільший, з гербом міста.
Так ось Ганні Львівні дали напрямок в обласну лікарню, їй там очі лікувати, операцію призначили Я діагнозу не знаю, складно все
Коля жував і слухав. Він добре памятає тітку Ганну сусідку зі сходової клітки, яка доглядала за ним малим, поки батьки були на роботі. Її завжди впізнавали по величезних круглих окулярах, за якими очі видавалися здивовано-витріщеними.
То й що? спитав нарешті, бо мама замовкла й почала кулачками сміття зі скатертини згортати знак хвилювання.
Може, пожила б вона у вас з Любавочкою, поки лікуватиметься? Знімати житло їй дорого, а до лікарні щоразу їздити не ті сили вже Я відчуваю перед нею обовязок, по суті, вона тебе виростила.
Коля перестав жувати, зробив ковток, витер губи серветкою.
Ну Ну замекав. Сусідство з тіткою Ганною не входило в плани доведеться шорти із пальмами на час заховати. І Любі по ночах не походити кухнею в мереживній нічній а вона ж така гарна Але якщо потрібно треба. Та не питання! Колись допомогла вона мені тепер допоможу їй! Коля посміхнувся, відчув себе добрим, сильним, щирим чоловіком. Люба пишатиметься, і мама теж. Ганна Львівна заслужила на догляд у старості!
І за вікном, наче німб, засяяло сонце, блиснуло радістю у маминих очах.
Правда? Ой, Кольчику, от це вчинок! Я так щаслива, що ти у мене такий ніжний хлопчик!
Вона погладила сина по голові, як у дитинстві.
Якби тут була Любава, то точно б скривилась, копіюючи свекруху. Але її не було, тож можна знов відчути себе хорошим хлопчиком найкращим для мами.
Коля розмяк, склав руки на столі.
Але спитай Любочку вперто шепнула мама. Коля пробурмотів, що Люба не буде проти, і, обійнявши маму, майже заснув, такий йому був затишок.
Тоді я навідаю тітку Ганну, хай вирішите, як ліпше.
Ірина Петрівна полетіла з кухні, а Коля набрав Любу.
Люба підмалювала око, нашорошилась:
А надовго?
Тижні на два. Треба ж допомогти Операція, а жити ніде.
Та, але ж є палата завела була Люба, та Коля перебив.
Так опісля їй ходити на огляди, їздити далеко. Любанько, ти ж у мене гостинна господиня, а Ганна Львівна дуже акуратна; спільну мову знайдете
Знаєш, зітхнула Люба. Мені це не до душі. Памятаю її з весілля дивилась зверхньо, не любить мене
Ні, любить! Дуже! І з Ромкою допоможе.
Колю, синові шістнадцять! насмішливо відповіла Люба, губки бантиком хотіла підвести, але передумала.
Усьому допоможе, Люба. Вона досвід має! Ну що ти не проти?
Люба була проти, але лякано зітнулася образити чоловіка.
Гаразд. Коли?
Колин шепіт, у неділю.
Цієї? Завтра? розгублено озирнулась Люба. Бардак. Такий бардак ніде показувати не можна!
Її педагогів приймала на кухні світло, просторо, зручно. Далі ніхто не заходив. А тітка Ганна зайде скрізь! І що подумає? Що Люба невміла господарка
«Чистота в хаті й чистота в душі! наполягала мамина порада. Люба, ну яка ж ти нечепура!»
Люба заплющила очі, струснула головою, як колись у дитинстві перед маминими докорами
У наступну, уточнив Коля.
Тоді ще нічого сказала Люба. Піду потішу Романа.
В неї ще тиждень вискоблити всю квартиру до блиску.
Роман новину про прибуття старої няні сприйняв байдуже.
Та спокійно, мамо! Живемо, як живемо. Вона чужий елемент нехай адаптується, філософськи підсумував Роман.
Ми не живемо, а вростаємо, Романе! На тижні в мене зовсім немає часу Бери пилосос, допомагай! Позориться я не хочу.
Баба Іра все про тебе знає, і нічого не переймається! кинув Роман і пішов.
Люба занервувала, але тут подзвонив пухкенький Андрійко перший учень. Старанно «шипів», червонів, Люба хвалила, але сама все примірялась що ще прибрати?
«Вікна! стукнула думка. Я ж їх не мила!»
«Вікна мають бути чисті, як прозорі!» знову повчав суворий мамин голос у голові.
Приїхав Коля, відволік Любу, по дорозі в магазин нахвалював Ганну Львівну і її виховання. Люба тільки знизувала плечима.
Тату, вже ясно! не витримав Роман.
До наступної неділі час пролетів блискавично.
У суботу Коля вирушив по Ганну Львівну, а Любава готувалася до гостей.
Роман у перукарню, пес Данко вимитий і зацілований до собачого писку, вікна блищали, як у казці.
Любонько, будемо десь о третій, сказав Коля. Не хвилюйтесь, займайтесь своїми справами.
Зрозуміла. Чекаємо на обід.
На обід запланувала курку із картоплею, салат Гостя це гостя.
О сьомій ранку Любава відправила Романа гуляти з Данком, а сама у душ, заспівала «Червону руту», накинула халат, почала чистити зуби і тут в коридорі загримів замок, пролунав Колин голос, тоненький, вибачливо-розгублений жіночий голос, радісний гавкіт Данка, Роман на тлі зітхає.
Дзеркало пітніє, а господиня у халаті зустрічає гостей
А ось і ми веде Коля, тягне величезну червону валізу, а за ним усміхається румяна жінка Ганна Львівна. Втішена, захоплюється всім вдома, інтерєром, все «супер». Але Люба знає: господиня у халаті! І курка не готова Все, Люба погана господиня. А Ганя Львівна ще й губи стисла, переступаючи калюжі, і дивиться у спину Люби, що помчала приводити себе до ладу.
Ось тут твоя кімната, сказав Коля. Облаштовуйся, я щось перехопити приготую.
Ганна Львівна подякувала, зачинила двері.
Чого ви так рано? шипіла Люба з-за ширми. Я не чекала! Ти мене осоромив!
Коля милувався вигинами її фігури в дзеркалі
Що?
Чого так рано? вона запиналась.
Запис на прийом, забув. Вирішили раніше вирушити, пояснив чоловік, допоміг застібнути плаття.
А чого так багато речей? питає.
Ну Жінки як коробейники, все носять з собою, знову пожартував Коля.
Сіли снідати. Люба приготувала яєшню, Роман бутерброди.
Ганна Львівна оглянула кухню, їй залишили місце поряд із Романом.
Смачного, дуже затишно, Любо. Я ж вам дарувала на весілля сервіз з мальвами Ні? А може, не вам
Люба знизала плечима. Той сервіз розбився на другий день після весілля Коля з пятої сходинки впустив коробку.
Мабуть, не нам, Люба кинулась наливати кави.
А мені, Любонько, тут дме, примхливо Ганна. Можна я на твоє місце переберуся?
Роман здивовано зиркнув на маму. Та знітилась.
Коля розправив плечі, він же захисник!
Люба, переберися. Не годиться ж, щоб Ганя застудилась перед операцією. Підняв дружину, пересадив, гостей на зручне місце.
Я Колінку майже з пелюшок виростила, зауважила Ганна Львівна. Був трохи вибагливий, але нічого
Люба поперхнулася, Рома посміхнувся.
А ви, Романе, йдіть уроки робити. Коля завжди зранку робив в голові краще запамятається, Ганна підвелася, прибрала посуд, кинула оком на Любу, та змовчала.
Роман, допивши чай, з образою пішов.
Ганна Львівна подякувала, пішла до своєї кімнати, покликала Колю телевізор пересунути.
У вас замало книжок, казала, проводжаючи Романа на футбол. Йому би класику почитати. Я привезла Достоєвського. Ввечері влаштуємо тестування.
Так, тітко Ганно, а то сам футбол Нічого не читав! підтакнув Коля, підморгнув синові.
Він знав Достоєвський для Ганни головна прикраса, носить його скрізь, хоч не читає. Так і в лікарні візьме, щоб усі бачили, яка в неї освіченість.
Провели Романа, Коля теж пішов.
А вам коли йти? питає Люба Ганну.
Мені? О, на першу. Любонько, а в Романа дівчина вже є? У Колі з 6 класу вони були Була у нього ще й дівчинка, Роксолана, мяка як глина Все, що скажеш, робила. Добре, правда? А песика треба зігнати з дивану. А ще б галошницю пересунути, перепона ж під ногами. Вона перечепилась об галошницю, все попадало. І такі туфлі шкідливо носити Ну, піду. Дякую, Любонько!
Ганна погладила Любу по плечу й шустро сховалась у ліфт.
Люба постояла, двері зачинила.
Ма, чого вона розпоряджається? сердився Рома після тренування, гладячи Данка. А ми їй дозволили!
Ну Вона звикла. А це ненадовго, Романчику
Любі було ніяково і перед сином, і перед Данком, що раптом перестала бути господинею в домі. Та нічого з собою не вдієш: Ганна пеленки чоловікові міняла, як же грубіянити?
Ввечері Ганна Львівна організувала на кухні потік вареників всім знайшлось заняття, а Коля аж метався коло гості, тільки на руках не носив.
Потім більше: у понеділок Ганна Львівна завела будильник всім, підняла рано, влаштувала зарядку.
Коли оперують? спитала Люба, задихаючись від «берізки». Ганна включила таймер 40 секунд рух, 10 відпочинок.
Роман, плюнувши, пішов у школу. А Коля підбадьорював дружину:
Давай, Любонько! Ще трохи!
То коли? повторила Люба.
Завтра кладуся. А там Коля, ти відвідуватимеш мене? жалісно.
Їхати ж тільки на два дні. Операція проста, здивувався Коля, кивнув.
Понеділок важкий: у Люби зірвались заняття, учні хворіють чи на дачу їдуть, телефон розривається, за вікном гайвороння, а Ганна слухає у своїй кімнаті Солов’яна “Ой у лузі червона калина”, танцює. Люба постояла в коридорі, подивилась…
Вона просто хвилюється, пояснив Коля. Тому й музику слухає.
Увечері Ганна покликала Романа “Ідіота” читати, та той відмовив. Вона здивувалась, вислухала все, що Роман думає і про книгу, і про перебування Ганни у їхньому домі, здригалась, коли хлопець грюкнув дверима, потім покликала Любу. Та, тримаючи телефон біля вуха, бурмотіла, що сама приїде у Вишневе, бо Андрійко втомився і дістатись не може.
Ні! вихопила Ганна телефон, пронизливо закричала. Якщо ви хочете, щоб ваш хлопець був людиною, привезіть його сюди зараз! Якщо ні ваше діло! В старості він до вас не приїде. Я секретар Любові Степанівни. До побачення.
Віддала телефон Любі, стала у вікно дивитися. Та дивиться, мовчить, зітхає. І тут вибух.
Знаєте що, Ганно Львівно?! Не лізьте в наше життя! І в мою роботу теж! І вареники ліпіть на своїй кухні. І не важливо, скільки пелюшок ви поміняли Колі! Годі командувати! Гарик лежатиме там, де я дозволю. І консерви буду купувати, бо ви зранку казали, що то шкідливо. Це мій дім, моє життя і мої учні! Самі вирішимо, як бути! Щиро сподіваюся операція пройде добре і ви швидко повернетесь додому!
Роман заплескав у долоні, Данко пискнув, тулячись до Люби, а Ганна Львівна посміхнулась.
Люба аж сторопіла. Думала, скандал а навпаки:
Добре, Любо! Не прогинайся, не піддавайся. Кажи тверде «ні», якщо не справа життя і смерті. Мені ти подобаєшся, просто думала ти поступлива, мовчиш, щоб не образити Так не треба. Хай думають, що хочуть а ти своє гни. Не хочеш так і скажи. Простіш стане й на душі. Живи сміливо, як хочеш. Пробач стару, перегнула. Я така була з молодості. Коля знає… Ой, не дивіться так! Я просто дуже хвилююсь перед операцією! Данку, ти чудовий пес! вона пригорнула собаку. А хочете мармеладу? Я яблучний привезла. Романе, будеш?
Роман закотив очі: жінки дивні створіння, але до такого не звик
У дзвінок подзвонили Андрійка привезли. Після уроку він теж отримав мармелад. Мама учня відвела Любу убік, вибачилась, попросила не викреслювати їх зі списку:
А мені звертатись до вашого секретаря? боязко перепитала.
Все гаразд, не хвилюйтесь.
Люба підморгнула секретарю.
Увечері, коли Коля з Романом грали у приставку, Ганна Львівна зручно влаштувалась у кріслі, розповідала, яким був Коля як її обої дряпав, як утопав у ставку, як Ганна по животу повзла його рятувати
А дівчина Роксолана мені не сподобалась, додала Ганна. Мякотіла якась. І сервіз не шкода зовсім. На щастя розбили от і живете дружно! Коля просто мене любить все прощає. І ти пробач, Любочко. Дякую за гостину. Дуже ти хороша
Танув на блюдці мармелад, вечоріло, на сході світліла помаранчева смужка.
Пора прошепотіла Ганна. До восьмої вже бути там.
Коля допоміг сісти в машину, відвіз порожніми вечірніми вулицями. Люба їхала поряд, відчувала, як Ганна дріботить.
Ввечері подзвоню, сказала, накидаючи її пальто. Без сперечань! А далі до нас.
Ганна кивнула. Добре з молодими пожити весело. Особливо Роман цікавий не схожий на тата, надто вже впертий. А як сам каже це його внутрішнє середовище, це не зміниш, а вивчати можна
Записуючи у щоденник цей день, розумію: важливо вміти сказати «так» тоді, коли треба підтримати близьку людину, та не менш важливо вміти сказати «ні», щоб не втратити себе й комфорт власної родини. Найцінніші у житті речі це доброта, відкритість, а ще сила залишатися собою.
