Мої правила
Ой, Толю, добре, що ти приїхав! Оксана Василівна сіла навпроти сина, сперлася маленькими кулачками, усміхнулася. Так за тобою скучила. Їж ще, синочку, їж. Тобі ще вареничків підкласти?
Анатолій заперечно похитав головою.
Несмачні? схвильовано спитала мати, випросталася. Її обличчя, ще недавно спокійне і зморшкувате, напружилось, брови злетіли догори. Я ж, ніби як завжди, готувала Я ж батькові казала, що ти свинину не їси Казала ж! Що, присмак якийсь?
Оксана закрутилася, вона так чекала приїзду Толика, наготувала, ніби мала приїхати ціла рота, а вона, Оксана Василівна, командир польової кухні мусить усіх нагодувати, обігріти, обійняти. А тут такий конфуз сину не сподобались вареники
Та ні, мамо, не починай! Все смачно-смачно! Просто не лізе вже.
Толя акуратно поклав на тарілку вилку така маленька й тонка у його ведмежій долоні, поправив серветку, теж крихітну, як дитячий носовичок. Навіть дивно в такої маленької Оксани виріс такий богатир. Але це ж від батька, Петра, пішло. І Петро кремезний, гора на горі. А Оксана поряд нього вічна дівчинка.
Все було прекрасно, як завжди! син підвівся, підійшов до мами, обійняв за плечі, ніби теплим плащем накрив. Одразу на душі стало спокійніше То що ти хотіла поговорити? Давай швидко, бо мені вже треба їхати. Ми з Лесавою йдемо в «Епіцентр», Ромчику треба одяг купити.
Лесава дружина Толяша, розважлива, акуратна і гарна жінка.
Толя, коли вперше її побачив, не втримав погляду і вперся лобом у стовп. Брова розбилася, кров полилася. Леса, від несподіванки, аж рота відкрила, а Толя несміливо потирає стовпчик, що вже, думає, зламав його
Потім разом піти в травмпункт. Леса смішна, наївна, молода дівчина, все питала, чи не паморочиться в нього голова, хапалася під лікоть. А Толя що міг сказати? Авжеж паморочиться бо поряд така неймовірна Лесава!
Поженилися. Тепер у них росте син Ромчик, Лесава працює логопедом учні приходять до неї додому, зручно не треба мотатися чужими квартирами, лишається час на господарство. Толя щоранку їде на роботу, «закидає» Ромка до школи і не в абияку, Леса вибила для нього місце у гімназії для майбутніх біологів. Словом, живуть мирно, у турботах та любові.
А чому Леса не приїхала? збираючи зі столу, спитала Оксана Василівна. Знала ж добре, що у Лесави «приватні», навіть на вихідних учні є, але просто тягнула час соромилась просити сина про послугу.
Я ж казав у неї два учні. А Роман Петрович, Толя любив велично називати сина на ім’я та по-батькові уроки робить. Ну, що там?
Чоловік взяв у матері чашки, обережно, як кришталь, поставив у мийку і, повернувши Оксану до себе, глянув їй в очі. Мамо, ти мене лякаєш. З татом щось сталося? Чого він там у кімнаті засів? Ви кредит узяли, чи вас обдурили? Може, квартиру, нирку і все інше заклали? Чи знайшовся мій брат-близнюк, якого викрали з пологового?
Толя жартував, сміявся, і світ був такий радісний, дзвінкий, захопливий, такий, як весняна пісня.
Виконуючи мамин жест, чоловік сів, погладив живіт, потягнувся, розкинув руки і аж вдарився кистю об кухонну шафу. Маловата квартира, що вже поробиш Не то, що у них з Лесавою хороми, три просторі кімнати, лоджія, кухня не мала. Усім вистачає місця, ще й лишається. Та квартира дісталася нам від Лесиних родичів. Ті за наукові заслуги отримали її, потім переїхали «в глибинку», поближче до землі, людини, до чистого повітря, а житло діялося Лесі. Щороку надсилали їй мішки бульби, буряк, дивний, білий, грудкуватий топінамбур і айстри. Божечки, що то були айстри! Люкс, не квіти! Світлові, пухнасті, незвичайних кольорів, загадкові. Айстри та мішки доставлялися кузовом «каблучка» дядька Степана, колишнього господаря квартири чому він так любив Лесаву, Толя й не збагнув, зате Степана поважав, завжди допомагав лагодити автомобіль. І по квартирі його в трусах з пальмами ходив, насолоджуючись життям.
Та, синку, я тобі ось що хотіла спитати Оксана Василівна глибше вдихнула, замялась, підсунула синові тарілочку з медівниками. Ти ж памятаєш Марію Олексіївну?
Толя насторожився, ввів брови.
Авжеж, мамо! Про що мова! нарешті кивнув. Медівники такі духмяні медом, тістом, цукровою глазурю, не втримався підлив собі ще чаю та взяв найбільший, з візерунком Софії Київської.
Так от Марії Олексіївні дали направлення до вашої обласної лікарні, їй же треба очі лікувати, операцію призначили Точно не знаю, який там діагноз, але все серйозно
Толя жував і слухав. Памятає він тітку Марію? Та як же! Вона була їхньою сусідкою по площадці, дуже допомагала мамі доглядала малого Толю, поки батьки працювали. Марія Олексіївна завжди, скільки її памятає тато, носила величезні круглі окуляри, що очі її здавалося ще більші, а вії за шклом билися, мов крильця метелика.
І що? нарешті вимовив він, бо мати замовкла, завозила руками по скатертині знак, що хвилюється.
Та, коротко, не могла б вона на час лікування пожити у вас з Лесою? Знімати квартиру дорого, в готелі теж, та й мотатися немає сил Я розумію, що чужа людина в домі це клопіт, але ж на час І я їй винна, по суті, вона ж тебе виростила.
Толя перестав жувати, зробив ковток чаю, витер губи серветкою, знизав плечима.
Ну Ну наче мугикав. Співжиття з тіткою Марією не входило у його плани доведеться шорти з пальмами заховати А Лесаві вночі не вийти в кухню в нічній сорочці за чаєм. А вона в тій сорочці така гарна Але раз треба значить, треба. Та що ти, мамо, звісно, можна! Колись вона мені допомагала, тепер я їй! Толя посміхнувся. Відчув себе шляхетним, співчутливим, правильним, сильним чоловіком. Леса буде ним пишатись. І мама також. Марія Олексіївна заслужила турботу на схилі літ! виголосив він, аж на душі насолодно стало.
І за вікном, немов німб над його головою, заграло сонце, блиснуло в щасливих маминих очах, заграло зайчиками по стінах. І задзвонили дзвони у церкві біля будинку, а в серці защебетала радість.
Так? Справді? Ой, я така щаслива, Толечко! От це справжній ВЧИНОК! Саме вчинок! Рада, що ти в мене такий добрий, ніжний хлопчик Вона погладила сина по голові, як у дитинстві.
Якби Лесава була тут, неодмінно скривилася би, передражнюючи свекруху. Вона завжди трохи піджартовувала із захоплення мами до сина.
А її нема, можна знову стати малим хорошим хлопчиком, якого хвалить найрідніша жінка.
Анатолій розслабився, опустив руки на стіл.
Але Але, варто, мабуть, спершу спитати у Лесуні прошепотіла мати тривожно. Толя щось пробурмотів що Леса не заперечуватиме, а потім пригорнувся до маминої руки, майже задрімав, так йому було затишно й тепло Ну, я тоді покличу тітку Марію, вирішите, що й як
Оксана Василівна полетіла з кухні, зашуршав газетою в кімнаті батько, а Толя, кліпаючи, дістав телефон, набрав дружину.
Леса слухала уважно, підмальовуючи одне око й прицілюючись до другого.
І на скільки це? спитала нарешті.
Ну Здається, на два тижні. Лесо, треба ж допомогти Треба подбати виправдовувався Толя. Операція у людини, жити нема де.
Толю, але ж там палати почала Леса, та чоловік перебив.
Звісно, але далі треба буде по оглядах ходити. Що, їздити годинами? Лесавонько, ти ж у мене привітна господиня, а Марія Олексіївна чистоплотна, мила жінка. Ви знайдете спільну мову
Знаєш, зітхнула Леса. Мене це все напружує. Я її памятаю на весіллі дивилася з висока, виклично. Не любить вона мене, твоя тітка Маша.
Не Маша, а Марія. Любить, дуже любить! І Ромі допоможе, вона ж
Толю, твоєму сину шістнадцять. Чим може допомогти Марія Олексіївна? зіронізувала Леса, губки «рибкою» намітила накрасити, та передумала.
У всьому! Вона досвідчений, дорослий чоловік! Всього навчить! Толя намагався переконати. То ти не проти?
Леса опиралась, але так і не зважилась сказати твердо боялась образити чоловіка.
Добре. Коли чекати? сухо спитала.
У телефоні зашепотіли, потім Толя сказав у неділю.
Цієї? Тобто завтра? Леса в паніці оглянула домашній безлад. Нормальний безлад нормальної сімї, але його не можна чіпати чужим!
Його й не бачив ще ніхто, крім Леси та її рідних. Учнів Лесава приймала у кухні-вітальні просторий стіл, світло, зручно. Далі нікого не заводила. Як гості то генеральне прибирання з підлоги до стелі. Леса на відміну від подруг завжди соромилась свого ведення господарства, покинутого зранку светра чи косо повішаних рушників у ванній. Все ховала.
А ця тітка Маша ж буде всюди ходити! І ще подумає, що Леса погана господиня!
«Чисті підлоги і порядок у квартирі це порядок у голові! твердила мамуся. Що люди перше бачать, входячи в дім? Порядок. А ти, Лесо, неряха! Ну як так? Не можеш повісити сорочку й спідничку на місце? Ти ж дівчинка!»
Леса заплющила очі, похитала головою, ніби і досі мама поруч, а вона сама винно поглядає в підлогу, бо ж «неряха»
У наступну, уточнив Толя.
Ну тоді ще нічого протягнула жінка. Піду обрадувати Романчука
Має ще трохи часу пробігтись своєю екосистемою, вичистити, попрати, попрасувати, перемити
Рома сприйняв новину про жінку, яка, як няня Шевченка, няньчила його батька ще з малечку, спокійно. Приїде то й приїде.
Та, мама, не переймайся! Живи, як живеш, та й усе! філософськи мовив майбутній біолог, дивлячись, як мати з пилососом нишпорить по квартирі. Це наша екосистема, ми тут ростемо. А вона чужорідний організм на погостинах. Прийметься добре, ні теж нічого. Нехай адаптується.
Ми не ростемо, Ромчику, ми заростаємо! А на тижні в мене ні хвилини не буде Ну, що стоїш? Бери другий пилосос, допомагай! Не хочу ганьбитись перед знайомими твого батька. Подумає, що я ніяка господиня! І бабі Оксані розкаже.
Баба Оксана і так все знає і нічого не переживає! знизав плечима Рома й пішов.
Лесава зовсім занепокоїлась, але тут подзвонив у двері перший учень рудий, пухкенький, як пампушка, хлопчик Артемчик. Старанно закочував язика моторчиком, червонів від старання, розпливався в усмішці, коли Леса хвалила, а сама оком шукала що зняти, що не блищить
«Вікна! стрельнула думка. Я ж не мила ще вікна!»
«Віконця мають бути настільки чисті, щоб і скла не було видно! знову гриміла в голові мама. Чисті вікна господиня ладає! А ти тільки розводи залишаєш!»
Приїхав Толя, відволік від генерального прибирання, всю дорогу до магазину розповідав, яка добра тітка Маша, як вона його ростила, а Леса тільки кивала та знизувала плечима.
Тату, досить вже, приїде твоя «друга мама». Облишмо тему! не витримав Ромчик.
І Лесава вдячно зітхнула
Тиждень збіг щодуху, ніби хтось натиснув на газ.
У суботу Толя поїхав по Марію Олексіївну, а Леса відмінила усі заняття й взялася за підготовку до гостей.
Рома відправлений в перукарню, пес Барко вимитий і витертий Лесою до скавучань, вікна блищать, як і веліла мама.
Лесавонько, будемо годині о третій, не раніше, попередив Толя. Не поспішайте, займіться своїм. Тітка Маша дуже хвилюється, що порушує вам спокій.
Добре, зрозуміла. Чекаєм до обіду.
На обід Леса надумала курку запекти, картоплі відварити, салат ну, як годиться.
Вставши о сьомій, Лесава вигнала Ромка з Барком гуляти, сама вмостилась у ванну під гарячий душ, наспівувала: «Як тебе не любити, Києве мій» Постояла, доспівала до кінця, накинула халат, узялася зуби чистити, аж тут у коридорі лунко грюкнуло дверима. Почувся чоловічий голос, йому вторив тонкий, винувато-гостинний жіночий, радісно загавкав Барко, Ромчик зітхав.
Запітніле люстерко показало у такому вигляді вона зустрічає гостью
Ось і ми повів бровою Толя до дружини, що з щіткою в зубах і в халаті на голе тіло, спостерігала, як він тягає червоний чималий чемодан, а слідом Марія Олексіївна. Жінка захоплена, демонструє натхнення, хвалить дім, інтерєр «шарман»! Та Леса тільки думає, що вона у халаті, голова жах, курка ще не готова, у Барка брудні лапи і від нього мокрі плями, а значить, і підлога брудна Все, Леса кепська господиня. Маша вже губи піджимає, минаючи калюжі від чотирилапого, і дивиться услід Лесі, що мчить наводити порядок.
Ось тут твоя кімната, широко відчинив двері Толя. Влаштовуйся. Я наразі перехоплю щось із їжі, тільки перевдягнуся.
Марія Олексіївна подякувала, зачинила двері.
Що це ви так рано?! зашипіла Леса із-за ширми. Я не очікувала! Я не готова! Так не можна, Толю, ти мене осоромив!
Толя, сидячи на ліжку, милувався відображенням дружини в дзеркалі на шафі, захоплювався вигинами її стану, ніжними руками
Що? відірвався він.
Кажу, чому так рано? вже вдягала сукню й укладала волосся. Молнію застебни, будьте добрі.
Ааа В тітки Маші сьогодні запис, я забув. От і вирішили раніше
І чому в неї стільки речей? запитала Леса.
Ну Не знаю. Ви, жінки, завжди не практичні. Коробейники ось хто ви.
Толя задоволено посміхнувся так вдало пошуткував!
Сіли снідати. Леса підсмажила яєчню, Рома, бачачи, що мама зовсім розклеїлась, порізав бутерброди.
Марія Олексіївна останньою зайшла на кухню, оглянулась. Їй лишили місце поряд із Ромчиком.
Усім смачного! У вас дуже затишно. Леса, а я ж дарувала вам на весілля сервіз із маками Не вам?.. розгублено запитала.
Леса знизала плечима. Серій сервіз гепнули ще наступного дня після весілля Толя зірвав полицю з ним у цьому самому домі.
Толя зосереджено жує. Про маки й порцеляни не памятає.
Напевно, комусь іншому Леса налила всім кави.
Лесонько, мені тут дме, раптом поскаржилась тітка Маша. Можна на твоє місце пересіду?
Рома підвів голову й глянув на маму, та запнулась.
Толя випрямився. Він захисник, турбота, все владнає!
Лесонько, пересядь. Не можна, щоб тітку Машу продувало перед операцією! припідняв, як табурет, пересадив, а гостю вмостив на звільнене місце.
Я ж Толика з малих літ ростила, видала Марія Олексіївна. Пелюшки міняли, дуже складний був малий. Того й недоїдав. Але потім в порядку. Дуже непростий хлопчик.
Леса поперхнулася, Ромчик підсміхнувся.
А ви, пане Ромчик, йдіть уроки робіть. Толя все зранку робив, щоб усе вклалося в голові, Марія забрала зі столу Ромину тарілку й глянула на господиню. Та моргнула, хотіла щось сказати, не наважилась.
Рома, допивши чай навстоячки, образливо хмикнув і пішов.
Подякувала за сніданок, Марія пішла до себе, стала щось пересувати, покликала Толика, попросила переставити телевізор.
У вас дуже мало книжок, сказала, коли проводжали Рому на футбол. Ромчикові треба читати класику, приміром Франко. Я привезла з собою добірку. Увечері посидимо, розберемося, що ваш хлопець знає і не знає, Толечко.
Так, тітко Машо. А то все футбол та й футбол, зовсім дикий росте! підтакнув Толя, підморгнув сину, вручив йому мішок із формою.
Він знав тітка Маша, хоч і всюди носить Франка і в кафе, і у театр, і навіть у лікарню візьме, щойно ляже. Хоча ні рядочка не читає. Але з Франком виглядає солідніше.
Рому провели, Толя також пішов.
А вам коли виходити? спитала у гості Леса.
Мені? До першої. Треба збиратися. Лесочко, а у Роми дівчина вже є? За Толиком у школі бігали з пятого класу. Така собі Іринка була, піддатлива, як пластилін, усе робила. Добре ж це, так? А з собачкою краще б прибрати, а то об ноги плутається. Галошницю пересунути б. Ось, бачите? Марія незграбно крокнула, зачепила полицю чоботи й туфлі гепнули додолу. Такі туфлі не варто носити Ну хай, я пішла. Дякую, що прийняли!
Марія Олексіївна лагідно погладила Лесаву по плечу та шмигнула в ліфт.
Леса ще постояла, зачинила двері
Мамо, чого вона вказує що робити? І Барка вигнала, щоб не лежав на дивані. А ми ж дозволяємо! бурчав Рома, вернувшись із футболу, гладячи пса по голові. Барко журливо зітхав.
Ну, вона така. Звикла виховувати. Ненадовго це, Ромчику. Потерпи
Лесі було соромно перед сином, перед Барком, що вона раптом перестала бути головною у власному домі. Але нічого не могла з собою вдіяти. Як насварити ту, що колись пелюшки твоєму чоловіку міняла?..
Ввечері тітка Маша організувала виробництво голубців на їхній кухні, усім дісталося роботи, а Толя віддячував гості, мало на руках не носив.
Далі більше. Вранці в понеділок Марія Олексіївна завела будильник, підняла всіх на зарядку.
Що кажуть, коли твою операцію? запитала Леса, зітхнувши після бігу на місці. Маша була просунута запустила на телефоні таймер, усе згідно системи «сорок-десять». Сорок секунд відтискань та «берізок», десять перепочинку. Правда, потіли не всі.
Рома зразу махнув рукою на здоровий спосіб життя пішов у школу, а Толя старанно стрибав.
Давай, Лесо! Ще трохи! підбадьорював.
То коли ж? повторила питання Леса.
Завтра. Завтра кладуть у відділення. А так Толя, ти провідуватимеш? сумно спитала Марія Олексіївна.
Та тобі ж всього на два дні! Там операція дрібниця! здивувався Толя, але потім кивнув
Понеділок був важким. У Лесави зривалися заняття, діти хворіли, у когось поїздка на дачу, хтось не хотів їхати до неї, хтось не запрошував додому.
Телефон дзвонив, буркотіли за вікном ворони, Марія Олексіївна слухала у себе Миколу Гнатюка той «Коли розлучаються двоє», потім «Я ще не все сказав» Марія підспівувала, подплескувала. Крізь матові двері було видно, як вона танцює.
Леса постояла в коридорі, поглянула, зітхнула
Вона просто хвилюється, пояснив Толя. А коли нервує слухає Гнатюка. Він її заспокоює.
Ввечері, втомившись перейматися, Марія покликала Рому, хотіла читати з ним Франка, але хлопець відмовив. Тітка Маша витріщилась, вислухала усе, що він думає про Франка і про гостьування, здригнулася, коли він грюкнув дверима, потім покликала Лесу. Та, з мобілкою біля вуха, пробубніла приїде сама в Оболонь, бо в Артемчика нема сил доїхати.
Ні! почувши ту балаканину, вихопила Марія Олексіївна з рук телефон, гаркнула в трубку. Ні й ще раз ні! Якщо хочете, щоб хлопець був нормальним, щоб займався з провідним логопедом у спілці, везіть його сюди негайно! Не приїдете викреслю вас зі списку! Хто я? Секретар Лесави Петрівни. До побачення.
Віддала телефон, стала дивитися у вікно. Леса нахмурилася, переминалася, дихала частіше, а потім, несподівано, вибухнула. Навіть Рома вийшов послухати.
Знаєте що, Маріє Олексіївно?! Не втручайтеся в наше життя! І в мою роботу! І голубці готуйте у своїй кухні! І байдуже, скільки ви пелюшок змінювали моєму чоловіку! Досить командувати! Читайте Франка, займайтесь ранковою гімнастикою що хочете, але не в цьому домі! І Барко спатиме там, де я дозволю! І консерви я купуватиму, хоч ви сказали, це шкідливо. Це моє життя, мій дім, мої учні й я сама вирішуватиму! Сподіваюсь, операція буде вдалою і ви швидко повернетесь додому. Дуже на це сподіваюсь!
Ромка заплескав у долоні, Барко заскавучав, притулився до Леси, а Марія Олексіївна, відірвавшись нарешті від вікна, всміхнулася.
Леса аж остовпіла. Думала, зараз їй дістанеться. Але
От і добре, Лесо. Ніколи, чуєш, не гнись, не підтакуй, якщо це не питання життя і смерті. Я й сама тебе ціную, просто боялась, може ти мякодуха лиш би про тебе не подумали погано. Але так не можна. Ти маєш стояти на своєму, якщо так думаєш. «Ні» значить «ні»! Не хочеш, щоб я у вас жила, скажи чесно. Все одразу стає простіше. Живи, як хочеш. І пробач старій, занадто я вже Провокаторша завжди була. Толя знає Ой, не дивіться так! Страшенно хвилююсь перед операцією! Барко славний пес! вона почухала пса за вухом. Мармеладку хочете? Я привезла чудову яблучну. Ромчику, будеш?
Рома закотив очі. Він давно розумів, що жінки дивні істоти, але щоб настільки
У двері подзвонили. Привезли пухлого Артемчика. Після заняття і йому дісталась мармеладка. Мама учня відвела Лесу вбік, вибачалась, просила не викреслювати їх зі списку.
Чи мені дзвонити вашому секретарю? несміливо питала жінка.
Ні, не хвилюйтесь. Ваш хлопець молодець.
Лесава підморгнула «секретарю»
Ввечері, коли Толя і Рома пішли гратися в PlayStation, Марія Олексіївна, вмостившись у кріслі, розповідала, яким був Толя, як спіймала його за відриванням шпалер, як ганила, а він відвертався, сопів, як ледь не втопився, побігши по кризі на ставку. Лід тріснув, хлопець провалився, Марія кинулась, витягла і відпаювала чаєм з медом
А та Іринка зовсім мені не сподобалась, поскаржилась Марія. Безхарактерна, піддатлива Такі не до душі. І сервіз не шкода. Для щастя розбили, ось і живете мирно. Толя мене дуже любить, усе пробачає І ти пробач, Лесавонько. Дякую за притулок. Ти дуже хороша
Мармелад розтавав на блюдечку, за вікном сутінки, на сході багряна смужка.
Пора прошепотіла Марія Олексіївна. До восьмої вже бути там
Толя посадив її в машину, повіз порожніми вулицями. Леса сіла поруч, відчувала, як та тремтить.
Ввечері подзвоню, поправивши пальто, сказала Леса. Не сперечайтесь! А потім до нас.
Марія Олексіївна кивнула. Добре побути з молодими, весело. Особливо Рома цікавий не схожий на батька, дуже зухвалий. Але, як він сам каже, це його внутрішнє середовище, змінювати не треба а вивчати скільки завгодно…Після того вечора у домі стало легше дихати. Марія Олексіївна двічі дзвонила з лікарні голос дрижачий, смішила медпрацівниць жартами і кожного разу питала, чи годує Леса хлопців гарячим, чи не залишає в коридорі свої шкарпетки, «бо ж справжній командир не дозволить розслабитись навіть собі!» Леса з кожним дзвінком усе більше сміялася у відповідь і раптом зловила себе на новому відчутті наче в житті додалося кольорів.
Операція минула легко. Марія Олексіївна повернулась, ніби майже не змінилася, лиш глянула іншими, яснішими очима і, забравши свою валізу з кутка, віддала Лесі банку яблучного мармеладу й книжку Франка:
Не для примусу, а для душі, сказала тихо, бо ти справжня господиня. У кого вдома радість і світло тому й поезія смакує.
Вона пішла, вперше не залишивши жодної настанови залишила лише вдячний, лагідний погляд.
За кілька днів Лесава, смажачи млинці, раптом зрозуміла вона усміхається. Дім наповнили затишок, Ромчик з Барком шарудів у коридорі, Толя грав на гітарі ще одну пісню, яку колись вчив у дитинстві, а сонце торкалося білих чистих вікон, і все здавалося на своїх місцях.
Тепер у цьому домі були свої правила тих, хто вміє по-справжньому любити, прощати та захищати своє. І Леса знала: інколи, щоб відчути себе господинею, досить просто сказати голосно своє «Я» і лишити двері відчиненими для тих, хто стає рідним.
