Моя мати родом із села Блакитногір’я на Волині. Завжди був дуже прив’язаний до дідуся, батька матері. Змалку він брав мене скрізь із собою, навіть на роботу. Я любив слухати, як він розповідає свої історії, оповіді про життя, що пройшло перед його очима.
Одного разу я запитав, чи бачив він коли-небудь домовиків. Він відповів, що ні, але бачив відьом та навіть вовкулак. Я не знав, що таке вовкулака, тож попросив пояснити. Дідусь сказав, що це чаклуни, які вміють перетворюватися на тварин, а інколи навіть літати.
Розповів, як після армії працював сторожем на кукурудзяних полях у Блакитногір’ї. Вартував посіви, аби хто не вкрав врожай. Однієї ночі, коли він прийшов до поля коло дев’ятої, одразу відчув – щось не так. Повітря було морозне, а повний місяць освітлював усе якимось моторошним світлом.
Як зазвичай, він обходив поле. Після півночі сів на стілець, але втома взяла гору, і його почав перемагати сон. У тій миті він зрозумів – щось погане має статися. По спині пробіг мороз, ніби хтось невидимий наближався.
Раптом почув кроки серед кукурудзи, ніби хтось ходив посеред поля. Схопив рушницю – як колишній військовий, він умів поводитися зі зброєю, а в ті часи кожен дбав про себе. Націлився в темряву й гукнув: «Хто там?» У відповідь – лише регіт, що переміщався з місця на місце, усе ближче.
Зібравшись із духом, увійшов у поле, тримаючи рушницю напоготові. Раптом із заростей вибігла свиня. Він подумав – звичайна тварина, і кинувся за нею. Та коли вже хотів схопити її за хвіст, свиня піднялася на задні ноги й продовжила бігти. Дідусь остовпів, не вірячи очам.
Він прицілився, але перед пострілом у тварини з’явилися крила, і з реготом вона злетіла в небо. Жах сковав його тіло. Рушниця випала з рук, вдаривши по ногах – цей біль і повернув його до тями. Він хрестився, підхопив зброю й бігом подався додому, досі не можучи прийти до себе.
Казав, що доти тільки чув про вовкулак, але ніколи не сподівався побачити одного. Навіть зараз, коли розповідає, у нього мурашки бігають по шкірі. Я йому вірю – адже в його очах стоїть той самий нічний жах.
Таке вже наше життя: іноді бачиш те, у що навіть не вірив. Але жоден страх не порівняється із силою родинних оповідей.
