Моя дружина Олеся померла пять років тому. Я сам виховував нашу доньку Соломію. Ми пішли на весілля мого найкращого друга Богдана, щоб відсвяткувати новий початок.
Свято у залі сяяло теплим бурштиновим світлом, таким мяким, що надавало всьому вигляду прощення й романтики. Моя донька, Соломія, міцно стиснула мою руку, коли ми йшли між рядами білих стільців. У десять років у неї були такі ж великі карі очі, як у матері, і та сама легенька зморшка між бровами, коли вона була зацікавлена. Багато років ми були самотні з того дня, як Олеся загинула в автокатастрофі. Пять років ми звикали, горювали, будували життя знову. А сьогодні мало бути свято нового початку. Мій найкращий друг, Богдан Коваль, нарешті знайшов жінку, з яко
