Слухай, хочу розповісти тобі одну ситуацію, ну просто, як з життя.
Уяви: моя дружина, Оленка, заснула біля мене вночі така втомлена після робочого дня, прямо заснула одразу, щойно поклала голову на подушку. А я ще трохи листав телефон, і тут бац вискакує сповіщення у Facebook! Якась жінка попросила дружбу. Думаю собі: ну ок, додам, подивимося хто це.
Прийняв запит, і першим ділом пишу їй: «Ми з вами знайомі?». А вона мені у відповідь: «Я чула, ти вже одружився, але все одно тебе кохаю».
Та виявилося, що це давня знайома, з університету ще. Глянув на фото гарно виглядає, не сперечаюсь.
Але закрив відразу той чат, повернувся до Оленки. Дивлюсь, як вона мирно спить поруч. Вона ще тільки нещодавно переїхала до Києва до мене залишила свою рідну Хмельниччину, сімю, все що було звичне. У рідному домі вона завжди могла притулитися до мами й поплакати, або з братиком та сестричкою пожартувати, чи з татом піти на базар завжди відчувала підтримку і любов. А зараз, у столиці, вся її довіра на мені.
Оце все в голові прокрутило і одразу вирішив: беру телефон і натискаю «Заблокувати». Без жодних вагань.
Повернувся до дружини, обійняв її та заснув.
Я чоловік, а не якийсь хлопчина. Я дав присягу бути тільки з нею і кохати тільки її. Я завжди боротимусь за нашу родину, і ніколи не зраджу довіру Оленки.
Отака от у мене історія знаєш, треба цінувати тих, хто поруч, і хто в тобі впевнений.
