Моя кровинка
Оксана обожала свого сина, дуже ним пишалася. Іноді дивувалася, що цей гарний двадцятичотирирічний чоловік — її власна дитина. Як же швидко пролетів час! Невже він уже такий великий? Має дівчину, можливо, скоро одружиться, заведеться своя сім’я… Вона думала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір, аби тільки син був щасливий.
І як же він схожий на неї…
***
Вона вийшла заміж ще в університеті — за коханням. Мати відмовляла:
— Куди спішиш? На стипендію жити збираєшся? Невже рік не можеш почекати? Закінчила б навчання. А якщо діти? Оксанко, одумайся, кохання нікуди не подінеться. Та й твій Олег — ще той скарб…
Але Оксана не слухала. Як можна жити без коханого? Вона наполіг — і вони одружилися. Мамина колега запропонувала їм маленьку квартиру, що залишилася після її покійної матері. Грошей не брала — тільки платіть за комуналку. Які в студентів гроші?
Квартира стара, без ремонту десятки років. Але ж майже даром! Оксана вважала це удачею. Вона вимила кухню, повісила чисті занавіски, які дала мама, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.
Але розчарування у шлюбі й чоловікові прийшло занадто швидко. Як важко було зрозуміти, що мама, як завжди, мала рацію. Через три місяці Оксана дивувалася: як вона могла так помилитися в Олегу? Невже була сліпою?
Грошей у нього не затримувалося. Тут же купував собі якусь річ або нові кросівки. Гуляв з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг прокинутися на пари. Його зовсім не турбувало, що вони з дружиною будуть їсти? На які гроші купувати продукти?
Оксана терпіла, нічого не розповідала матері. Але та все відчувала. Допомагала — давала гроші, приносила їжу.
Останнім часом Олег частіше почав запрошувати друзів. “У мене ж своя квартира!” Голодні студенти спустошували холодильник, їли все, що приносила мама.
Одного разу Олег відкрив холодильник і здивувався:
— А де все?
— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко відповіла Оксана.
— І вареники? — уточнив він.
Ні, під пиво їх навряд чи з’їли.
— І котлети, і вареники, і макарони, навіть кетчуп. Усе. — Оксана розвела руками.
Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлою шматочком хліба, що завалявся у хлібниці.
Тоді Оксана не витримала і вилила йому всі свої думки. Якщо йому байдуже до неї, то хоч би поважав матір, яка постійно їм допомагає. Він годує її їжею друзів, а хоч один із них приніс хоч буханець хліба? У більшості ж є гроші від батьків!
Олег вибачався, обіцяв, що так більше не буде. Але минув тиждень — і в п’ятницю до них знову навалилися друзі, спустошуючи холодильник, як ненажерлива сарана.
— Годі, — сказала Оксана. — Я більше не можу.
Після цього друзів більше не було. Але й Олег тепер більше часу проводив десь із ними. Пізніше взагалі перестав приходити на ніч. Після чергової сварки, почувши, що вона «нудна і задовбала», Оксана зібрала речі й повернулася до матері.
— Куди поділося кохання? — плакала вона.
— Ти поспішила, — казала мати, гладячи її по голові. — Він просто не нагулявся.
Повернувшись, Оксана дізналася, що вагітна. Серед сварта стресов, вона забувала приймати таблетки, а тепер стояла перед вибором — залишити дитину чи ні.
