Моя історія це щось особливе й болюче.
Свекруха знала про те, що її син зраджує мене з нашою сусідкою, і приховувала це від мене.
Я все зрозуміла тоді, коли сусідка завагітніла, і від цього вже не можна було сховати правду вся родина знала, тільки я була у темряві.
Ми були одружені шість років. Жили разом, працювали, дітей у нас не було. Я не вважала наш шлюб ідеальним, але вірила: ми сімя.
Щонеділі ми ходили до його батьків у Києві. Обідали всі разом. Говорили. Я завжди допомагала на кухні різала оселедець, ставила борщ на стіл. Відчувала себе частиною цієї хати.
Я ніколи не уявляла собі, що за тим самим святковим столом можуть сидіти люди, дивитися мені в очі і приховувати таке пекло.
Сусідку Марисю знали всі. Вона була не просто “сусідка із двору”. Її приймали майже як родичку.
Вона заходила навіть без дзвінка, могла залишитись на вечерю, іноді гостювала до пізньої ночі.
Я нічого не підозрювала.
Певно, тому, що із дитинства мені втовкмачували: у родині мають бути кордони.
Не думала, що у такій звичайній київській квартирі може коїтись щось настільки ганебне просто під носом у всіх.
Свекруха Олена завжди ставала на сторону Марисі. Казали щось виправдовувала, підтримувала кожну її потребу, допомагала без вагань.
А мій Петро він був постійно “під рукою”, наче завжди чекав її дзвінка.
Я це бачила, але намагалась не думати погано: То все дурниці. Не може бути.
Але за кілька місяців до вибуху правди мені стало тісно у серці: щось не так.
Петро став рідше зявлятися вдома казав, що допомагає батькам, має справи, працює.
Я не влаштовувала перевірки, ніколи не була тією ревнивою дружиною, яка вишукує докази.
Але й свекруха віддалилась: холодніша у розмовах, відчужена, наче ховає якісь секрети.
Здавалося, їй соромно.
Коли розкрилася правда, для мене це було ударом.
Подзвонила тітка Петра пані Валя.
Не сказала прямо спочатку цікавилася, як у мене справи, як робота, як ми з Петром, і тільки потім зірвалась в тишу:
Скажи, ви ще разом живете?
Я відповіла так.
Знову пауза.
І раптом:
А ти нічого не знаєш про Марисю?
Тут мене пройняв мороз.
Про що ви? я спитала.
І вона сказала відразу, наче відрізала:
Маруся вагітна. І тато твій чоловік.
Це вже навіть не секрет, так кажуть у вашій родині.
Всі намагались приховати, змовчати, вирішити, але ніхто не мав відваги сказати мені.
Я поклала слухавку, сіла на краю ліжка.
Петро ще не повернувся.
Коли він прийшов, я чекала його з холодними очима.
Задала питання напряму:
Скільки часу ти з Марусею?
Він не заперечував. Лише опустив погляд.
Не планував сказав тихо.
Скільки це триває? я тиснула.
Більше року.
Я відчула, як земля йде з-під ніг.
Потім спитала:
Хто знає?
І тут почувся найдужчий удар:
Мама давно у курсі.
Від цієї фрази у мене в грудях все замирало.
На другий день я зайшла до свекрухи без попередження, не думаючи про її комфорт. Сіла навпроти і спитала:
Чому ти мені не сказала?
Вона подивилась мені у вічі спокійно, наче все нормально.
Без плачу, без тремтіння.
Я хотіла уникнути скандалу. Думала, він усе порозуміє з тобою, мовила вона, ніби це годиться.
Я не могла повірити:
Приховувати зраду твого сина, ще й із Марусею це захист? Це любов?
Вона повторила:
Я не хотіла, щоб зруйнувався ваш шлюб.
Тут мені стало страшно зрозуміло:
Я ніколи не була під захистом.
Для них я була просто зручна.
Мене зрадили всі.
Потім родина почала допомагати вмовляти, пояснювати, закликати не бути різкою, робити гучні скандали. Наче вся проблема у моїй реакції.
Я підписала розлучення.
Маруся поїхала до своєї матері у Чернігів на деякий час.
Свекруха перестала розмовляти зі мною.
А Петро став татом її дитини.
Я залишилась сама.
Не просто без чоловіка.
Я втратила те, що вважала сімєю.
А найгірше це не лише зрада у шлюбі.
Це колективна зрада.
Я підписала розлучення, як людина, що вже не може стояти прямо.
Зрадив не лише він.
Зрадили всі, з ким я шість років щонеділі сиділа за столом, готувала вареники, пила чай, сміялась.
Я думала, що вони мене люблять.
А вони просто дивились прямо у вічі
І мовчали.
Вони все знали.
Вони приховували.
Піклувались про нього.
А про мене ніколи.
Олена зрадила мене не в той момент, коли дізналась.
Вона зраджувала щоразу, коли обіймала і казала з тобою все добре, а її син будував нову сімю навколо мене.
Тепер я розумію: пережити зраду чоловіка це пекло.
Але коли з тебе глузують всі твої рідні це змінює назавжди.
Моє запитання до вас:
Як ви гадаєте, якщо родина партнера знає про зраду і мовчить вони співучасники чи це не їхня справа? Як би вчинили ви на моєму місці?
