Моя дружина доглядає за домом, поки я тут з тобою, кохана
Мені подзвонили з невідомого номера, і я почула свого чоловіка: “Моя дружина зараз готує обід або прибирає ванну, поки я тут із тобою, моя найдорожча”.
Коли Богдан сказав, що йде на корпоратив, я не замислилась. Та цей дзвінок зупинив мене на місці. Почуті слова змусили схопити ключі від авто я була готова зустріти його обличчям до обличчя, а наступного дня зібрати його речі.
Після десяти років шлюбу мені здавалось, що я знаю Богдана як свої п’ять пальців. Та минулого тижня я усвідомила: навіть десять років разом не захистять від зради.
Все почалось невинно.
У четвер ввечері Богдан увійшов у дім із посвистом.
“Чудові новини!” оголосив він. “Завтра в офісі вечірка. Тільки для співробітників”.
Він поцілував мене в лоб і кинув портфель на підлогу.
“Буде нудно, навіть не думай приходити. Просто купа ділових розмов і занудних тостів”.
Я підняла брову.
Богдан ніколи не любив вечірки. Його ідея розваги дивитися футбол по телевізору. Але я знизала плечима.
“Мені байдуже”, сказала я, вже думаючи про завтрашні справи.
Наступного ранку він був солодший, ніж зазвичай. Надто солодкий.
Коли я готувала сніданок, Богдан підійшов ззаду, обійняв і прошепотів:
“Ти ж знаєш, що ти найкраща, так?”
Я засміялась. “Чому раптом такі слова? Набираєш очки?”
“Може й так”, сказав він, подаючи улюблену білу сорочку ту, з якої ґудзик постійно відлітав.
“Можеш прасувати? А поки мене не буде, зробиш мою улюблену вареники? Зі сметаною. Ти ж знаєш, як я їх люблю”.
“Ще щось, ваша величність?” пожартувала я.
“Взагалі-то так”. Він усміхнувся. “Можеш прибрати в ванній? Люблю, коли там ідеально чисто. І ніколи не знаєш, коли завітають гості…”
Я заплющила очі, але посміхнулась.
Богдан мав свої дивацтва, і його королівські вимоги мене не бентежили. Якби я знала…
Того дня я поринула в домашні справи.
Пилосос гудів, пральна машина крутилась, у домі пахло варениками. На фоні грав мій плейлист, і життя на мить здавалось… звичайним.
Потім задзвонив телефон.
Невідомий номер.
Я мало не проігнорувала, але щось змусило взяти трубку.
“Але ж?”
Спочатку почула лише голосну музику й приглушений сміх. Я нахмурилась, думаючи, що це жарт.
Але потім почула голос Богдана.
“Моя дружина? сміявся він. Вона зараз готує або миє унітаз. Вона така передбачувана. А я тим часом тут із тобою, кохана”.
На фоні захихикала жінка.
У мене завмерло серце.
Я стояла, тримаючи телефон біля вуха, коли мій світ перевернувся з ніг на голову.
Потім лінія обірвалась.
За кілька секунд прийшло повідомлення лише адреса.
Ніяких пояснень. Лише місце.
Я дивилась на екран, серце калатало.
Може, це непорозуміння? Жарт? Але глибоко всередині я знала… що це не так.
Я не заплакала. Ще ні.
Натомість швидко схопила пальто, взяла ключі й вилетіла за двері.
Вареники могли почекати.
Богдан мав отримати сюрприз свого життя.
GPS привів мене до розкішного орендованого будинку в іншому кінці міста.
Будинок був великий, з ідеально вимитими вікнами й доглянутим газоном. Коло сходів стояли дорогі авто. Крізь скляні двері я побачила тусовку: люди сміялись, пили, вигляда
