Моя колишня дружина хотіла подати на мене до суду за половину квартири, але не здогадувалася, що я все передбачив заздалегідь

Мій шлюб із колишньою завершився дивним судовим засіданням у самому серці Києва, де стіни здавалися схожими на товсті книги, що шепочуть давні таємниці. Я не буду називати винних, бо у справжньому подружжі завжди винні обидва так навіть казали старі бабусі на базарі під золотими куполами Софії.
Проте, залишається фактом, що моя друга дружина Лукяна, жінка з бровами-півмісяцями й голосом, у якому завжди вчувалась весняна заметіль, знайшла собі коханця. Він був багатим купцем із далекого міста, колись осів тут і відкрив затишну кавярню на Подолі, де завжди пахло свіжими булочками з маком. Спершу все приховувала, нишпорила вулицями, сховавши погляд за яскравою хусткою, а потім зненацька навіть не пробувала більше тікати від очей сусідів.
Потім вона враз прийшла до мене, мов із нічного сну, і повідомила під мерехтливим світлом кухонної лампи: подаю на розлучення, хочу половину нашої оселі. Була певна, що я почну нервуватися й поблідну, ніби мак у травні. Та справа в тім, що квартира на Лукянівці була куплена за мої, чесно зароблені гривні. Єдиний звязок Лукяни з цим житлом що випивала тут чай дві весни і дві осені разом зі мною. Але тепер вона наважилась висунути свої претензії.
Я прийняв це як щось дуже давнє, що вже траплялось у моїх снах. Не відмовляв її від суду просто чекав, коли справа програється, і вона сплатить той холодний судовий збір у гривнях. З першого шлюбу мав сумний досвід, який мучив мене навіть уночі, коли коти виють за вікном. Перше розлучення тягнулося понад три роки у залі суду ми обоє ставали схожими на дітей із централічного парку, які не можуть поділити стару іграшку.
Але моя перша дружина Палагея все ж пробила своє: дістала вправного адвоката зі Львова, і врешті-решт відсудила половину мого майна. Залишився я без квартири, залишеної у спадок від мого батька, а навіть пес Барбар з тугою дивився крізь розбите вікно.
Та з другою дружиною я був обачливіший, мабуть, уже натхненний картинами з марення. Ще до весілля мав власне житло, яке сам ремонтував і фарбував у кольори українського літа, але оформив усе на свого брата Остапа, якому довіряв беззастережно, мов рідній річці дитинства. І коли настав час розлучення, виявилося, що офіційно я нічого не маю усе зникає, як у снах. Після того першого гіркого шлюбу жодна Лукяна вже не зможе провести мене навколо пальця, бо досвід найкращий охоронець у лабіринтах сімейного життя.