Моя мама ніколи не зраджувала тата. У їхньому шлюбі не було третьої людини. Але вона була непростою людиною для життя

Моя мама ніколи не зраджувала татові, в їхньому шлюбі не було третьої особи.
Але вона була людиною, з якою важко було жити постійне незадоволення, дрібязкові претензії до всього.
Жодна річ її не влаштовувала.
Якщо тато приходив стомлений після роботи на заводі в Харкові, мама обурено казала, що він нічим не допомагає.
Якщо допомагає усе робить невірно, не так як треба, тож сварка неминуча.
Якщо приносив покупки з базару на Бессарабці, то завжди щось не те чи то не той сир, чи не ті помідори.
Якщо ніколи їй не зраджував, вона натякала, що «справжній чоловік був би рішучішим».
Я памятаю вечори, наповнені мовчанням і густою напругою над борщем, двері, які гриміли так, ніби в хаті оселився вітер.
Тато довго намагався витримати все міняв роботу, щоб заробити більше гривень, перестав ночами сидіти з друзями навчання, поспішав завжди додому на Печерську, але мама знаходила нові причини для невдоволення.
Перевіряла його сорочки, питала, з ким говорив і коли, чому затримався, навіть на кілька хвилин.
Фізичного насильства не було, і великих скандалів теж, але атмосфера ставала задушливою й виснажливою.
Жити тут означало ходити навшпиньках, щоб не пробудити нову грозу.
Тої дивної ночі, коли тато пішов, не було жодної жінки, тільки нескінченна сварка, що тягнулася ніби із самого Дніпра.
Я сиділа у кімнаті й чула, як він тихо промовив: «Я більше не можу.
Я втомився бути недостатнім».
Мама відповіла йому, що якщо піде він боягуз.
Він не кричав.
Просто склав речі в стара сумку з вишитою червоною калинкою і мовчки вийшов.
Я кинувся до вікна й дивився, як він у ліловому світлі ліхтаря крокує у ніч, не озираючись.
Після цього мама розповідала свою версію сусідкам, бабусям у підїзді, родичам: він покинув її, залишив саму, не мав сили бути чоловіком.
Я їй вірила.
Довгі роки я була сердита на тата: рідко їздила до нього в село під Полтаву, розмовляла холодно, майже чужим голосом.
Тато ніколи не погано говорив про маму.
Не виправдовувався.
Просто казав, що любить мене і поважає мої почуття.
З часом я почала помічати, як мама повторює той самий сценарій зі мною ніщо не достатньо добре.
Якщо я вчуся недостатньо.
Якщо працюю не та робота.
Якщо відпочиваю означає лінь.
Тоді я раптом усвідомила те, чого боялася зрозуміти: тато пішов не через зраду, а через змучення душею.
Нещодавно, у дивному сні, ми сиділи з ним під соняшниками, я прямо запитала: «Чому ти пішов?» Він відповів: «Я втратив себе.
Почав думати, що нічого не вартий».
Я плакала того вечора, бо зрозуміла судила його, не знаючи всієї правди.
Зараз мої батьки розділені.
Мама залишилась такою ж невдоволеною, гострою, несамовитою.
Тато живе сам, спокійно, без грози під стріхою.
А в мені живе дивна суміш провини і полегшення.
Провина за те, що не розуміла раніше, і полегшення, бо тепер знаю я не все погане, що мама приписувала мені.