Уявляєш, моя мама зараз вже 73 роки. Вона у нас дуже сучасна жінка, незважаючи на свій солідний вік, та ще й активна навіть ми з братом іноді дивуємось, звідки в неї стільки енергії! Сорок років вони з татом жили в ідеальному шлюбі. Чесно, ми з братом просто щасливі, що виросли в такій родині.
Тато й мама дуже кохали одне одного, тож коли мамі було 63, і наш тато помер, вона ледве пережила цей удар. Ми підтримували її, як могли, навіть пропонували переїхати до одного з нас, але вона категорично відмовлялась. Казала: «В мене тут друзі, це квартира, де я була щасливою з вашим татом. Хочу дожити тут».
З роками біль трохи стихав, і вже спогади про тата не так сильно ранили маму вона могла згадувати веселі моменти за столом, і навіть посміхатися, а не плакати. Дивлюся, мов би й помолодшала трохи.
На вихідних ми з братом і нашими сімями знову вирішили навідатися до мами. Відчиняє вона нам двері й несподівано каже: «У мене гість, чоловік, друг. Ставтеся до нього з повагою». Ми аж розгубились вона ж завжди казала, що не збирається ні з ким заводити стосунки після тата.
Ми жартували з братом: а навіщо мамі чоловік у такому віці сама проживе, ніяких чоловіків вже не треба. А тут сидить друг за столом. Всі дорослі, розуміємо це більше, ніж просто дружба. І тепер навіть не знаємо, як реагувати з одного боку, нам це не дуже подобається, адже що той чоловік задумав? А з іншого мама вже мудра жінка, багато чого бачила в житті, і має право робити те, що хоче. Однозначно будемо її підтримувати, але тривога в душі залишилась.
Сіли ми всі за стіл, познайомилися його звати Євген. На вигляд років шістдесят, волосся темне, костюм дорогий. Так дивишся ніби бізнесмен, а насправді звичайний пенсіонер. Говорить багато, смішних історій насипає цілий вагон, анекдоти травить Але от жодного слова про себе не каже. Починаємо розпитувати одразу переводить на іншу тему. Нам це не до душі, а ще більше насторожило те, що він одразу підійшов до мого брата й попросив у нього грошей. Тут все стало зрозуміло. Ну, нам з братом не мамі.
Мама, щоб ти знала, розплакалась і просила брата дати грошей Євгену. Той погодився. За два дні брат отримує повідомлення: телефонує дочка цього Євгена, каже її тато шахрай. Шустрить по одиноких стареньких жінках, закручує їм голову й живе за їх рахунок. Як тільки гроші закінчуються втікає. Так вже десять жінок обдурив! Я одразу сказала братові той спробував додзвонитись Євгену, але той вже вимкнув телефон. І за тією адресою, яку він вказав, живуть зовсім інші люди.
Отак брат втратив гроші, а у нашої мами розбите серце, хоча ми з усіх сил намагаємось бути поряд і не залишати її однуМама довго мовчала після цієї новини. Ми з братом сиділи поруч, боялися її сліз, але вона просто подивилася на нас ніби ось-ось скаже щось важливе. Замість цього зібралася із силами, витерла сльози і тихо промовила: «Ви знаєте, діти, я прожила життя, в якому була щаслива, а потім вчилася бути сильнішою. Я вдячна вам, що не дали мені оступитися вдруге».
З того дня вона стала ще прожогом: у двір повернулася її компанія тепер не з одним гостем, а з десятком подружок, з якими вони влаштовували вечори настільних ігор, збори квітів та пікніки. Замість чоловіка з костюмом мама знайшла справжню підтримку в друзях і, головне, у власній родині.
А ми з братом нарешті зрозуміли: неважливо, хто поруч із нею, мама вміє бути щасливою попри всі труднощі. Її сміх знову наповнює квартиру, а спогади про тата не поєднуються з гіркотою, а з теплом. Життя, можливо, і викидає несподівані випробування, але завжди лишає вибір будувати щастя власноруч. Мама це довела своєю посмішкою, і ми пишаємося нею більше, ніж будь-коли.
