Щоденниковий запис
Довелося пережити жахливу ситуацію. Коли свекруха дізналася, що ми збираємося купувати квартиру, вона відразу ж покликала сина на розмову. Те, що сталося далі, вразило мене до глибини душі.
Ми з чоловіком довго копили на власне житло. Хоча я заробляла вдвічі більше за нього в міжнародній компанії, у нас усе було спільне бюджет, мрії, плани. Наша мрія про власний кут обєднувала нас, і здавалося, ніщо не зможе цьому завадити. Аж поки не втрутилася його родина.
У мого чоловіка четверо сестер. У їхній родині він був не просто братом, а опорою, рятівником і вирішувачем усіх проблем. З юності він допомагав кожній то за навчання заплатить, то телефон купить, то просто «позичить до зарплати», але гроші ніколи не поверталися. Я все це бачила, мовчала, терпіла. Розуміла родина, треба допомагати. Іноді й сама надсилала гроші своїм батькам. Але саме через цю «допомогу» наш шлях до власної квартири затягнувся майже на три роки.
Коли нарешті зібрали потрібну суму, почали шукати житло. Більшу частину часу це робила я чоловік був завантажений роботою, приходив додому пізно. Навіть раділа, що можу все організувати сама, знайти найкращий варіант, адже прагнула зробити це для нас обох.
Одного разу його мати запросила нас на свято наймолодша донька закінчила школу. Приїхали, посиділи за столом, і раптом свекруха почала розмову:
«Мабуть, мій синок скоро переїде у свою квартиру Втомився ж їздити до нас у гості», промовила вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік із гордістю повідомив, що ми вже шукаємо житло і що саме я цим займаюся.
Ви б тільки побачили, як миттєво змінився вираз її обличчя. Від усмішки не лишилося й сліду. Вона холодним поглядом окинула мене і різким тоном сказала:
«Звісно, це добре Але тобі, сину, варто було порадитися зі мною. Я життя прожила, краще знаю. Невже таку важливу справу ти доручив своїй жінці?»
Старша сестра підхопила:
«Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Жодної гривні нам не допомогла. Їй квартира важливіша за родину!»
Я ледве втрималася, щоб не вибухнути від такого безчесного звинувачення. Хотіла викласти все, що думаю: якщо їм так потрібні гроші, нехай самі їх заробляють. Але стрималася. Просто сиділа, їла і мовчала, не втручаючись у їхні безглузді розмови. Від такого удару під час святкового обіду я точно не чекала.
А потім свекруха встала, взяла сина за руку і повела на кухню. «Треба поговорити», кинула вона на ходу. За столом середня сестра раптом заявила:
«Ми з братиком будемо жити в його новій квартирі. У нас буде окрема кімната.»
Мене охопила така лють, що аж скроні затріпотіли. Не витримавши, я просто встала і вийшла у передпокій. Збирати речі не знадобилося ми негайно поїхали таксі.
Ввечері вдома я намагалася поговорити з чоловіком. Але він сидів наче чужий. Мовчав, а потім Нарешті я зрозуміла: з того дня він був не моїм чоловіком, а лише сином своєї матері.
