Моя мати завжди була на боці мого покровителябатька. Одного вечора, коли тіні в кімнаті стали занадто довгими, я не змогла більше терпіти й вирішила покласти крапку всій цій сцені.
Довгі роки я живала з мамою та молодшою сестричкою Орися, а наша бабуся Марія, що була неподалік у будинку з червоним дахом, часто приходила в гості. Про мого справжнього батька згадок уже не залишилося, а ось про батька Орися памятає, ніби про крихку мить.
Спочатку наш покровительбатько ставився до мене добре, та коли я оселилась у їхньому домі, вони обоє ніби забули про моє існування. Часом він піднімав руку, і я плакала в його тиші, не сміючи розповісти мамі. Тільки коли вона сама бачила, як він мене тримає, сльози розпливлися по її обличчю.
Між мамою й тим чоловіком вибухнула конфронтація, і він назавжди зник з нашого життя, як дим над Дніпром уранці. З того часу ми залишилися лише втрьох я, Орися і мама і раділи кожному новому світанку. Бабуся Марія часто доглядала Орися, немов старий кущ під кращим сонцем. Після школярської випускної я вирішила залишитися в Київському університеті, хоча мріяла про зарубіжжя, бо не могла розірвати сімейну тканину.
Одного сонного дня мама запропонувала продати наші дві квартири нашу й бабусину і купити трьохкімнатну оселю на Хрещатику. Так ми могли б жити разом, маючи місце для всіх. Ми погодились, і новий дім наповнився ароматом свіжого хліба. Я отримала власну кімнату, Орися залишилася у бабусі, а мама зайняла третю.
У нових стінах я познайомила маму з сусідом старим Василем, розлученим, який був того ж віку, що і вона. Відтоді він дарував мамі свою увагу, і вона зацвітала, мов весняна калина.
Пізніше мама запросила до дому мого дядька Олега. Він зняв свою квартиру і переїхав до нас. Спершу все здавалося спокійним, та потім він почав знущатися, особливо зі мною, а його вороже ставлення розбило мовчки наші розмови. Мама завжди стояла на його боці, ніби захищала його крила.
Я почувала себе чужою у цьому будинку, тому вирішила переїхати до Львова, щоб навчатися. Мамі це не завадило вона зітхнула з полегшенням, бо більше не треба було вибирати між мною і дядьком Олегом. Але в моїй душі залишився клопіт: як можна обміняти власну дитину на іншу людину? Сон продовжував крутитися, ніби моль на лампі, і я шукала відповідь у тіні, що розтяглася по підлозі.
