Моя мама завжди стоїть на боці мого вітчима. Одного дня я вже не можу терпіти це і вирішую покласти край усьому.
Довго я живу з мамою та молодшою сестрою Оленою. Бабуся Олена Іванівна, що мешкає неподалік у селі біля Києва, часто завітає до нас. Батька я вже зовсім не памятаю, а от батько Олени, мій вітчим, я згадую.
Спочатку він ставився до мене добре, а потім, коли я залишився у будинку, вони обидва ніби забули про моє існування. Вітчим часто піднімає руку, аби вдарити мене. Я плачу в тиші, бо не хочу розповідати мамі про це. Нарешті вона бачить його дії власними очима.
Між мамою і цим чоловіком виникає скандал, і він назавжди зникає з нашого життя. З того моменту ми живемо втроєм і відчуваємо справжнє щастя. Бабуся часто доглядає за Оленою. Після завершення школи я вирішую навчатися у Києві, хоча хотілося б навчатися за кордоном, бо не можу залишити родину.
Одного разу мама пропонує продати наші дві квартири ту, що в центрі, і ту, що в будинку бабусі і купити трикімнатну квартиру у Новому Бугині. Так ми зможемо жити під одним дахом і мати достатньо місця для всіх. Ми погоджуємось, переїжджаємо. У новій квартирі я отримую свою кімнату, Олена живе з бабусею, а мама у третій кімнаті. Всі раді.
Тут мама знайомиться з нашим сусідом, паном Іваном Стецьким, який в такому ж віці, як і вона, і уже розлучений. Він починає приділяти мамі увагу, і вона розквітає, ніби весняна квітка.
Згодом мама запрошує до дому мого дядька Олексія Петрова. Він вирішує здати свою квартиру, і все здається в порядку. Але дядько починає образливі вислови, особливо в мою сторону, і висловлює явну неприязнь. Ми часто сперечаємося, а мама завжди стоїть на його боці.
Мене це дуже турбує, тому я планую переїхати в інше місто, щоб навчатися в Харкові. Мама не заперечує; я бачу, як полегшеної вона виглядає, бо більше не мусить вибирати між мною і дядьком Олексієм. Проте це не дарує мені спокою. Як можна обміняти свою дитину на іншу людину?
