Згадую, як мій син свого часу întâlniv o дівчину, яка вправно керує ним для власної вигоди і недавно почала віддаляти його від мене. Вона постійно переконує, що я байдужа до їхнього щастя, мовляв, думаю тільки про себе. Всі ці висновки вона зробила лише тому, що я відмовилася обміняти квартиру.
Чоловік мій уже давно відійшов у інший світ, а син єдина моя дитина. Я вирощувала його з любов’ю і ніжністю, забезпечила гарною освітою. До одруження він жив з нами, з самого студентства почав працювати, а щойно отримав диплом відразу знайшов хорошу роботу.
Син моя гордість. Він чудовий хлопець, у професійному житті все у нього складалося добре. Ми з чоловіком ніколи не мали змоги купити квартиру для сина, бо жили скромно; власну квартиру придбали лише в сорок років до того винаймали житло. Тому просто не було можливості придбати ще одну квартиру для сина. Та ми вірили: він має сили заробити все сам, як і ми свого часу.
Колись, коли Марко розповів, що познайомився з дівчиною, я була щаслива. Намагалася завжди залишатися в хороших стосунках із невісткою: ніколи не дорікала, не сварила, мене не цікавило, ким буде моя невістка, головне щоби син був щасливий. Спершу Софія здавалась мені дуже ввічливою і скромною, навіть подобалася. Але після весілля показала своє справжнє обличчя.
По весіллі Марко з Софією поїхали на медовий місяць, а коли повернулися, невістка подала на звільнення. Казала, що начальство погано ставиться до неї, хоче знайти кращу роботу. Однак на цьому її намагання й закінчились: вже два роки живе за рахунок мого сина, до роботи навіть не думає повертатись.
Син з невісткою мешкають у її однокімнатній квартирі на околиці Києва. Через те, що Софія не працює, син не може купити нову квартиру бо всі гроші йдуть на салони краси й одяг для Софії.
Я навіть уявити не можу, як можна так довго не знайти роботу. Чесно кажучи, не вірю, що вона справді ходить на співбесіди. Скоріше всього, їй подобається легке життя за кошт чоловіка.
Одного разу я поцікавилася, чи планують вони мати дітей. Які діти, коли живемо в такій тісній квартирі? відповіла невістка. Я порадила почати економити, щоб скласти на перший внесок за іпотеку. У нас нема що відкладати, ледве дотягуємо до кінця місяця! відповіла Софія.
Я стрималася, щоб не сказати: якби невістка працювала, вже давно могли б щось зекономити. Якби вони справді хотіли заощадити на нову квартиру, я б допомогла бо вже мала відкладену пристойну суму в гривнях. Але тепер не хочу давати гроші, бо знаю: Софія просто витратить їх на дурниці.
Останнім часом невістка почала говорити про дітей, підкреслювала, що час не стоїть на місці і варто задуматись про спадкоємців. Син поступово погодився з Софією.
“Мамо, а якщо ми з Софією запропонуємо обмінятися квартирами? Просто обмін без юридичних формальностей. Не доведеться переживати за іпотеку, твого простору нам буде достатньо”, попросив син.
Слова Марка мене поранили. Він не міг вигадати таке сам це придумала невістка. Я пояснила, що мені не легко залишати рідний дім; старий дуб не пересаджують.
“Вам залишилось працювати ще кілька років, згодом будете няньчити онуків”, сказала Софія з посмішкою.
Я відмовилася від їхньої вигідної пропозиції просто не змогла перейти через себе. Не хочу полишати свою оселю.
Після цього син ще кілька разів піднімав тему обміну, його слова ставали щоразу гострішими й болючими. Мій син ніколи не мав звички наживатися коштом інших, але тепер під впливом дружини почав просити чужого.
“Йдемо додому, я ж казала тобі для мами твоєї неважливо, чи матимемо дітей. Вона не допоможе нам!”, заявила Софія Маркові, коли приходили в гості востаннє.
Відтоді син не телефонує, не відповідає на дзвінки й не шукає зустрічей зі мною. Я не розумію, чому він так змінився. Він не був недалеким, але поруч із дружиною часом стає зовсім чужим…
